Читать «Апгрейд для Всесвіту» онлайн - страница 22

— Несправедливість! — повідомив він двійникові. — Треба вчитися в природи. Розкріпачуватися треба.

— Це можна виправити, — погодилися стіни. — За належного тонусу, за відсутності протипоказань…

— Можна виправити? за відсутності?.. Ох ви талалайки! Вчити мене надумали!

Рішуче змахнувши рушником, Богун, агент Нагляду, підняв руку на живу ілюстрацію єдності й боротьби протилежностей. І завмер, здивовано розглядаючи стелю. Метеликів не було. Жодного. Ніде.

— Та що ж це, привиділися вони мені? — бурмотів він, бігаючи по кухні. — Куди ця чортова комашня поділася? Побачу — вб’ю! — пообіцяв він комусь.

І тут погляд його упав на годинник. Було за п’ятнадцять дев’ята.

Він постояв у задумі — думки, як і метелики, випурхнули в далечінь невідому — і підійшов до телефону. — Час крадуть, — думав він, — з-під носа крадуть. Попередити своїх? Ні, рано. Можливо, це локальні наведення. Випадковий постріл… Думки не хотіли повертатися.

Коли не треба — лізуть, товчуться; а знадобилися — не стало раптом. Передчуваючи недобре, увійшов він до спальні, й, цього разу спокійно, без зайвих нервів, прикрив за собою двері. Так і є: сюди переметнулися. Погойдуються, склавши пластиночками крила. Сірі хвилі біжать шпалерами, гальмують свідомість, присипляють… Він стрибнув, як тигр, і рушник гучно мазонув по стелі, змітаючи пил з вапна. Здійнявся вихор. Повітря потемніло, рушник пропелером вгризався в живу хмару. Метелики вислизали з незбагненною швидкістю. Сплеск — ніби камінцем у воду — і вони зникли. Усі відразу.

— Спокійно! — сказав він шафі. — Чудес не буває, правда?

Шафа не відповіла.

— Якщо комахи зникли, отже… — як продовжити, він не знав, і тому взявся думати розумно та тверезо, як і личить думати в найнеймовірнішій ситуації освіченій людині. — Отже, кудись вони поділися. Куди поділися? І навіщо? За вікном ховаються! — вирішив Богун. — Звичайно: зовнішню стіну обліпили, до сонця крильця розвернули… Перевіряти здогад він не став. За вікном, і ніде більше!