Читать «Апгрейд для Всесвіту» онлайн - страница 20

Сумка на диво легка. Друга — полотняна — важить майже стільки ж. У ній тільки дорожні запаси… дівчинці бракуватиме звіряток, — зрозумів він із запізненням і з досадою. — Вони ж думають, що це — тижнів на два, як звичайно; вони ж не знають про основне.

Дружина, енергійно крокуючи вузенькою примхливо звивистою стежиною, крутила головою на всі його прохання передати йому й другу сумку: спортивність свою чудову виявляла. Небо стало блакитним і бездонним; шиби на південному заході палахкотіли сліпучим полум’ям відбитого сходу сонця; жовтогарячі блискавки часом миготіли на місці блискучих антен і водостоків. Попри те, що вони рухалися в обхід новобудов-недобудов, і місцевість здавалася зовсім заміською, багато городян уже — чи ще? — вешталися поруч із будинками; Богун подивувався їхній неймовірній витривалості. Очевидно, настала тимчасова рівновага між тими, хто вже встав, і тими, хто ще не ліг. Перші бадьоро і трошечки отетеріло пересувалися серед палахкотіння та свіжості, ніби вирулюючи на злітну смугу; другі ж тихо пленталися безлюдними тротуарами і непевно розтікалися пустирем, короткими стежками прямуючи до будинків, які рожевіли віддалік. Поки дійшли до траси, бадьора спортивна злість дружини перетекла у сферу міжособистісних відносин; він відібрав у неї сумку, обізвав їх черепахою та равликом — відведений на дорогу час несподівано вичерпався, доведеться бігцем бігти, бо спізнюватися сьогодні в жодному разі не можна.

Богун оголосив старт забігу («заради життя», — вирвалося, в нього ненавмисно). З губ злетіло. Як і належало сподіватися, донька помчала уперед з усією доступною їй спритністю. Богун зайняв проміжну позицію, намагаючись не відстати від дитини і водночас не надто відриватися від обуреної дружини. Асфальтом тупотіти було веселіше, світ відновився, і вони підкотилися до місця збору майже в призначений термін.

З тильного боку пам’ятника зібралося чоловік тридцять; багатьох він знав. З’ясувалося, що автобус запізнюється. Ніхто не демонстрував свого знайомства з ним: так було домовлено. Він нашвидку оголосив про своє тверде й остаточне рішення залишитися. Він повинен відправити їх удвох, самих, без підневільного татка-чоловіка, бо підневільному раптом навішали термінових хвостів… дочка округлила очі — уявила собі… навалили різних спішних і незакінчених справ. Він мотивував своє рішення роботою, ремонтом та небажанням заглиблюватися в проблеми тестя, який ці проблеми немов колекціонував і залюбки звалював на зятя; дружина, яка цілком поділяла побоювання Богуна, все-таки осудливо морщилася з огляду на аж таке відверте нехтування синівськими обов’язками. Вона ненав’язливо поцікавилася, як саме називається його справа і чи вона, бува, не блондинка; згадка про ремонт відбилася в її очах відблиском якихось дуже інтимних сподівань; фінансових проблем ніхто не торкався. Усе було зрозуміло без слів. Тепер, мабуть, нам вистачить і на проживання, і на покупки, — думала вона, переконуючи себе в розумності його рішення. — Тепер нехай сам викручується як знає: удома — все виметено.