Читать «Бацила карбоната» онлайн - страница 84

— Намацають! Намацають!

Не оглядаючись, агент міцним коротким ударом кулака в обличчя примусив водія замовкнути. Не вистачало тільки того, щоб на «Люцифері» почули вигуки!

Тим часом прожектор промацував темряву прямо перед «Люцифером». І ось в яскравій світловій плямі показалися округлі риси одного з панцерних автомобілів. Промінь мов здригнув. І в ту ж мить на темному корпусі «Люцифера» спалахнуло голубувате сяйво, а ще через кілька секунд — сліпуча вогняна блискавка. Вона немов розірвалася. Бризнуло яскраве полум’я, почувся гуркіт вибуху — панцерний автомобіль розлетівся на шматки від вибуху своїх власних снарядів.

Промінь прожектора відразу одірвався від клубів жовтого диму на місці вибуху і сковзнув лівіше.

«Та що він, невже бачить у темряві? — беззвучно прошепотів старший агент. — Адже там стоїть другий автомобіль…»

Так, прожектор освітив і другий панцерник. За кілька секунд з ним теж було покінчено, як і з першим.

Беззвучно, як тінь, линув «Люцифер» у темряву. Ще мить — і він зник. Тільки в двох місцях, там, де кілька хвилин тому стояли, притаївшись, панцерні автомобілі, неспокійним, мінливим вогнем палав розлитий бензин. Та ще чути було важке, уривчасте дихання водія і артилериста за спиною старшого агента, в якого тремтіли руки і дрібно-дрібно цокотіли зуби…

Нічна подія не пройшла безслідно і для «Люцифера». Кілька осколків пошкодило оболонку передньої частини «Люцифера». Ті пошкодження досвідчені майстри з команди виправили ще до ранку.

Але один осколок пробив кришку ілюмінатора, пошкодив ілюмінатор каюти керування і поранив руку Ернана Раміро, який входив у цей час до каюти.

Бризнула кров. Не втрачаючи присутності духу, Сивий Капітан здоровою рукою подав тривожний сигнал, включив електричну завісу, передав керування «Люцифером» Валенто Клаудо. А потім, перев’язавши руку, знов став біля пульта і спокійно, холоднокровно і безжально розстріляв команди панцерників електричними снарядами. Тоді Ернан Раміро пішов до своєї каюти, залишивши біля пульта Клаудо. В дверях він промовив холодно:

— Так буде й далі. Якщо вони не зважать на моє останнє попередження, я почну діяти всіма способами. Я доведу їм, що таке володар країни!

Крізь відчинені двері своєї каюти Олесь почув ці слова. Ернан Раміро трохи повернув голову, проходячи повз каюту, і подивився на юнака. Олесь вирішив:

«Якщо він почне говорити зі мною, я скажу йому все, що думаю. Це мій обов’язок. Будь-що-будь, але я повинен сказати!»

Втім Ернан Раміро, ніби не бачачи юнака, повів оком по каюті і пішов далі.

Тоді Олесь рвучко підвівся. Так, це не той Сивий Капітан, який колись кожним своїм словом, кожним жестом, посмішкою, що так рідко з’являлася на його сумному обличчі, самим голосом збуджував симпатії юнака! Це була зовсім інша, відмінна людина, чужа, замкнена, жорстока й горда. Диктатор країни! Для теперішнього Ернана Раміро не існувало нічого, крім його гордих намірів. Навіщо ж розмовляти з ним?..

Олесь виглянув з каюти. Нема нікого. Значить, можна пройти до каюти керування: там мусить бути Валенто Клаудо.