Читать «Бацила карбоната» онлайн - страница 86

— Тоді, виходить… — зрадів Олесь.

— Ні, нічого не «виходить»! — рішуче перебив його Валенто. — Я завжди вважав, що Капітан знає, що робить. Я дуже зобов’язаний йому, Олесю, як і кожен з нашої команди. Так, Капітан змінився, і мені дуже важко бачити, що він став такий погордливий. Але я не хочу, не можу, розумієш, не можу судити його. Не запитуй мене більше ні про що. Я не хочу кривити душею. Мені важко, але я вірю, що Капітан краще від мене знає шлях. Ну, хай він помилився в чомусь — це буває з усіма. Але він сам згодом зрозуміє це. І я звик виконувати його накази.

В голосі Валенто Клаудо бринів неприхований біль. Але Олесь уже не міг спинитися: він бачив, як вагається чесний і простодушний Валенто.

— Я замовкну зараз, Валенто, — сказав Олесь. — Але вислухайте востаннє, що я хочу сказати. І тоді я піду. Те, що робить Капітан, — злочин! Він похваляється вбивати всіх, хто не допомагатиме йому. Він хоче, щоб його боялися, щоб його накази і заклики виконували будь-що, боячись його помсти. Значить, і він сам відчуває, що інакше його не слухатимуть. А саме так робить і генерал Фернандос. В чому ж різниця, Валенто? Генерал Фернандос спирається на своїх помічників, на фалангістів та жандармів. А на кого спирається Капітан, загрожуючи вбивати всіх? Не тільки поліцаїв, а всіх, всіх! На вас, Валенто, і на всю команду «Люцифера»! Ви допомагаєте Капітанові стати диктатором країни!..

— Досить! — крикнув загрозливо Валенто Клаудо. — Замовкни! Іди, я не хочу більше слухати тебе. Досить!

Він озирнувся. Руки його тремтіли від хвилювання. Олесь твердо витримав його розгніваний погляд, не схилив голови, не відвів очей. Юнак був рішуче переконаний, що говорить правду. Адже комсомолець завжди повинен говорити друзям правду в вічі, обстоюючи свої погляди…

І він побачив: Валенто перший відвів погляд. Юнакові було щиро жаль свого чесного друга. Але правда була важливішою. Хай він зрозуміє все!

Клаудо заговорив. Голос його звучав м’якше:

— Іди, Олесю. Я не можу більше говорити з тобою. Мені важко… Можливо… можливо нам пощастить ще поговорити з тобою пізніше… ні, ні, не тепер! Іди!

Олесь вийшов у коридор. Думки його розбігалися. Правда, Валенто не сказав йому нічого певного. Навіть весь час спиняв його, уникав прямої відповіді. Але ж Валенто сказав, та ще й повторив, що йому важко. Він не міг сказати неправду. Значить, він думає те ж саме, що й Олесь. А тоді…

Що саме буде «тоді» — Олесь ще не знав. Але в одному не було сумніву: тепер вони з Мартою були на «Люцифері» не самітні…

Розділ сімнадцятий

ТАЄМНИЦЯ «ЛЮЦИФЕРА»

Отже, ще одна старанно обміркована начальником поліції операція проти Сивого Капітана не дала бажаних наслідків. Треба шукати нових способів боротьби.

Начальник поліції перебирав у пам’яті все про загадковий автомобіль. Ніякі кулі не можуть його вразити. Правда, можуть пошкодити йому снаряди. Проте, «Люцифер» має якесь таємниче приладдя, що раптом псує гармати. Власне не псує, а міцно намагнічує стальні й залізні частини їх. Це вже пощастило встановити остаточно. Автоматичні гармати вибувають з ладу першими. У них тонкі складні механізми. Крім того, електрична зброя «Люцифера» може спиняти мотори автомобілів і танків принаймні на відстані 300–400 метрів. До цього ж треба додати електричні снаряди, їх «Люцифер» викидає з якоїсь широкої труби на даху. Ці снаряди вбивають все живе навколо і викликають вибухи артилерійських снарядів.