Читать «Бацила карбоната» онлайн - страница 82

Залишатися пасивними, байдужими свідками всього цього? Ні! Тоді…

— Марто! — збуджено вигукнув Олесь, обертаючись до дівчини, яка давно вже тривожно поглядала на нього. — Марто, ти давно знаєш Валенто?

— Дядю Валенто? Дуже давно. Адже він старий товариш мого батька, ти ж і сам знаєш це, Алексо.

— Тоді скажи мені, як на твою думку, — можна по-чесному, відверто поговорити з Валенто?.. але так, щоб він нікому про це не сказав потім.

— Звісно, можна. Дядя Валенто дуже хороша людина, — відповіла Марта, не вагаючись.

— Марто, сходи, будь ласка, приведи його сюди. У мене є одна думка, дуже важлива. А без допомоги Валенто я не можу нічого зробити. Біжи! Та не питай поки що в мене нічого. Незабаром усе взнаєш…

Але Олесеві не пощастило здійснити свій намір. Щойно Марта вибігла з каюти, як юнак почув гарматний постріл. І раптом задзеленчав сигнальний дзвоник, що кликав кожного з команди стати на своє місце. За мить засунулися вікна, гойднулася підлога. «Люцифер» рушив з місця. Разом з тим пролунало ще кілька пострілів. Що трапилось?

Під час небезпеки люди часто змінюються. Після своєї невдачі Алонсо Моеха, до того самовпевнений і холоднокровний, втратив ці властивості. Він розгубився, нездатний був тепер щось вигадати, вжити якихось рішучих заходів. Невдача пригнітила його. Уславлений детектив міг тепер тільки механічно виконувати накази начальства, не більше. Він втратив сміливість і властиву йому раніше кмітливість.

Але зовсім не так вплинули події на старого пройдисвіта, начальника поліції, який бачив на своєму віку чимало неприємностей. Він добре знав, що слідом за ними йдуть успіхи, треба лише не розгубитися, не втратити уміння володіти собою, залишитися наполегливим у прагненні до мети. Це було особливо важливим тоді, коли противник мав успіхи. Начальник поліції міркував так:

«Противник досяг якогось успіху. Гаразд. Це його обов’язково хоч трохи сп’янить, він стане менш обережним, бо буде впевнений у своїх силах. Тут і треба показати себе. Не втрачати присутності духу, а ще наполегливіше готувати пастку. І сп’янілий противник обов’язково потрапить в неї. Тоді вже сміятимусь я!..»

Саме так діяв начальник поліції. Коли голос Сивого Капітана залунав з усіх репродукторів, начальник поліції не розгубився. Зрозуміло, це було дуже неприємно, але — треба знайти добре в усякому лихові. Хтось значно вищий за нього лементував, що треба негайно виключити передатчик. Начальник поліції не зробив цього. Він навіть заборонив виключати електроенергію. Він сказав:

— Так чи інакше, населення вже добре знає цього Сивого Капітана. Хай він поговорить. А ми тим часом теж дещо зробимо.

Отже, голос Сивого Капітана продовжував лунати з репродукторів. Тим часом, за наказом начальника поліції, три автомобілі з пеленгаторами виїхали до району передатчика і почали свою роботу.

Техніки спритно оперували рухомими рамками, скеровуючи їх так, щоб якнайкраще було чути голос Сивого Капітана. Звісно, їхні приймачі були настроєні не на хвилю столичної радіостанції, а на короткохвильний передатчик «Люцифера». Три пеленгатори ловили з різних сторін напрям, звідки поширювалися коливання цього передатчика, і поступово зближувались, оточуючи «Люцифер». А слідом за автомобілями з пеленгаторами безшумно посувалися броньовані автомобілі з заздалегідь націленими скорострільними гарматами, зарядженими бронебійними снарядами.