Читать «Бацила карбоната» онлайн - страница 83

У військових автомобілях були не лише водії та артилеристи. За наказом начальника поліції, в кожному з них сиділи ще й досвідчені агенти, які мали спеціальні інструкції. Ті інструкції категорично говорили:

«Пересуватися швидко, але непомітно. Не наближатися дуже до автомобіля Сивого Капітана. Відкривати вогонь з гармат тільки напевне, але не втрачаючи жодної секунди після того, як виявиться місце перебування «Люцифера». Пам’ятати, що справа ця дуже серйозна й небезпечна».

На «Люцифері» не чекали небезпеки, бо машина стояла в густому лісі, далеко від міста. І броньовані автомобілі, за вказівками пеленгаторів, встигли підкрастися. Скорострільні гармати почали обстріл «Люцифера».

Снаряди вдарили відразу з кількох боків. Артилеристи, звичайно, не бачили своєї цілі в густому лісі. Проте, пеленгатори з такою точністю розрахували і вказали напрямок, що промахів бути не могло. Їх і не було.

І все ж таки, снаряди не влучили в «Люцифер». Вони розтрощили кілька дерев, не долетівши до машини Сивого Капітана.

— Вогонь! — повторив наказ старший агент.

Знов загриміли постріли. Тепер уже треба було закінчувати справу будь-що. Коли б пощастило пошкодити «Люцифер» хоч трохи, хоч одним снарядом!

— Вогонь! Вогонь! — вигукував агент, витираючи з лоба піт.

Він добре розумів, що могло статися, якщо снаряди не досягнуть мети…

Гармати вистрелили ще два рази, і раптом обстріл припинився. Зблідлі артилеристи метушилися біля гармат: затвори не рухалися, мовби хтось пригвинтив їх. Вони зіпсувалися в одну мить.

— Назад! Повним ходом назад! — скомандував старший агент.

Водій панцерного автомобіля натиснув на педаль. Марна спроба! Машина лишалася нерухомою і безживною. Повторювалось те ж саме, що відбулося колись на Авеню дель Прадо, коли Сивий Капітан таємничими радіохвилями спинив усе…

Старший агент тримався рукою за край люка і виглядав з машини. Добре, якщо з «Люцифера» не побачать цих автомобілів, може, допоможе темрява. Але якщо помітять… Жахливі розповіді про електричні снаряди Сивого Капітана виникли в пам’яті агента. Може, тікати кудись, ховатися?..

Несподівано він побачив, як з лісу висунулась велика темна тінь. Агент здригнувся: «Люцифер»! У мертвій тиші було чути, як шаруділо віття дерев, повз які сунув «Люцифер».

«Не помітить, — сподівався агент. — Ось зараз він пройде далі, далі…»

Раптом темряву прорізав промінь потужного прожектора «Люцифера», хитнувся, пішов ліворуч, освітив дерева, потім перестрибнув праворуч, майнувши за два-три метри від панцерника, з якого ледве насмілювався висунути голову старший агент. Позад себе він почув зляканий, приглушений вигук водія: