Читать «Бацила карбоната» онлайн - страница 81

Здавалося, що останні слова Сивий Капітан вимовив в абсолютній тиші. Та чи не було так і насправді? Чи не завмерли від несподіванки біля репродукторів усі, хто слухав його, вражені страшними загрозами, приголомшені тим, що Сивий Капітан оголосив себе єдиним господарем і владарем країни? Що ж це буде? Громадянська війна? Проте, ні: в громадянській війні клас воює проти класу. Тут було інакше: Ернан Раміро сам, своїми власними силами оголошував війну урядові. Правда, він закликав народ стати на його бік, обіцяючи йому волю й щастя. Але як це — стати на його бік? На бік людини, яка раптом оголошує себе диктатором країни?..

Так само незрозумілим здалося все це зразу й Олесеві. Слово «диктатор» само собою виникло в його розумі. Сивий Капітан — диктатор! Ернан Раміро, людина, яка встигла завоювати глибокі симпатії юнака, розумний, талановитий Ернан Раміро оголошує себе диктатором країни! Це ж неймовірно, це божевілля! Той самий Ернан Раміро, який разом з своєю командою нещодавно урочисто схиляв голову перед братською могилою республіканців, які загинули в боротьбі з диктатором Фернандосом, тепер сам загрожує смертю тим, хто не підкориться йому!

Так, Ернан Раміро свого часу зазнав багато лиха від фалангістського уряду, від поліції. Про це він сам розповідав Олесеві, Він збудував «Люцифер» і хотів його використати, щоб довести поліції, що не боїться її і може залишатися вільним. Іншої мети у нього, мабуть, і не було. А потім… потім, коли поліція перейшла до нападу, в Раміро знов спалахнула лють проти уряду. Адже тепер він був господарем «Люцифера», мав у своїх руках міцну зброю. Роздратований і розгніваний Ернан Раміро непомітно навіть для самого себе вирішив стати месником. І що далі розгоралася боротьба, то більше Сивий Капітан втрачав владу над собою, засліплювався гнівом. Він забув про свої попередні наміри. Спробувавши міць своєї зброї, він не хотів тепер від неї відмовлятись. І дійшов до того, що оголосив себе диктатором…

Яка шкода, що Олесь не має змоги поговорити про це з Фредо Вікторе, розумним і вдумливим співбесідником, який міг би дати чіткі і ясні відповіді на все це. Дійсно, що сказав би Вікторе? Напевне він сказав би так:

«Сталося те, що мусило статись. Одинак, який вийшов на боротьбу з цілим ладом, та ще не озброєний якоюсь провідною ідеєю, заздалегідь засуджений на поразку. Не спираючись на маси, не зв’язаний з ними, він може спробувати навіть захопити владу, використовуючи свою зброю. Але це не може дати наслідків, не може…»

Олесь здригнувся. Він немов почув насправді голос Фредо Вікторе — переконливий і серйозний. Так, це єдиний вірний висновок! Але що ж тепер робити йому, Олесеві? Що робити Марті?