Читать «Бацила карбоната» онлайн - страница 58

— Чи були тут великі дощі?

— Протягом тижня — жодного.

— Може озеро має якісь підземні джерела?

— Мені це невідомо, — розвів руками уповноважений. — Озеро дуже велике.

Алонсо Моеха знизав плечима. Дійсно, загадкове явище. Але воно стосувалося тільки самої природи. Яке все це може мати відношення до «Люцифера»? Ясно, що ніякого. Отже, не варт витрачати часу на міркування.

Автомобіль тим часом наближався до центральної частини лісу. Ніде не було видно жодної людини. Застави були добре замасковані. Але Алонсо Моеха добре знав і те, що його розпорядження були ретельно виконані. В поліції і жандармерії не заведено наказувати двічі одне й те ж саме, зокрема під час надзвичайних заходів.

Автомобіль спинився. Алонсо запитливо подивився на уповноваженого.

— Тут шлях повертає і виходить прямо до озера, — пояснив той, — До того самого місця, де перебуває «Люцифер».

— Добре, ми вийдемо тут, — розпорядився Моеха. — Френко, ви цього разу підете зі мною. До речі, закрийте рота, Френко. Ви ще встигнете відкрити його, коли одержуватимете нагороду. Думаю, що тепер уже ніщо не врятує Сивого Капітана та його «Люцифер»!

Ховаючись поза деревами, Моеха і Френко наближалися до великої галявини. На дорозі вони побачили дві замасковані гармати. Їх стволи були скеровані на галявину. Моеха схвально кивнув головою: все було гаразд.

Ось він, «Люцифер»! Очевидно, ніхто з його команди не мав і гадки, що автомобіль оточено. І не так, як минулого разу, коли крім гвинтівок і кулеметів та ще гранат, в розпорядженні Моеха не було нічого. Тепер картина рішуче змінилася. Гармати… міни… До того ж — навряд чи «Люцифер» зможе відштовхнути від себе гарматні снаряди. Фантастика фантастикою, але снаряд, випущений з гармати, — цілком реальна річ, на яку не вплинуть ці фантастичні винаходи. В цьому Моеха був певний.

Хосе Френко торкнувся його рукава.

— Навколо «Люцифера» люди, пане Моеха, — прошепотів він збуджено. — Вони щось лагодять…

Дійсно, на фоні велетенського сіро-зеленого тіла таємничого автомобіля були помітні постаті людей в синіх комбінезонах. Двоє схилилися біля коліс автомобіля, троє були біля відчинених дверей. Ще один чоловік стояв на даху автомобіля.

Одним жестом Моеха наказав здивованому Френко залишатися на місці, а сам невимушеною ходою, мов прогулюючись, вийшов на галявину. Не встиг він пройти кількох кроків, як його побачили люди в синіх комбінезонах. Вони повернулися до нього, випроставшися.

Алонсо Моеха сам милувався собою. Ззаду на нього дивилися солдати, сапери і жандарми. Вони, мабуть, захоплювалися його сміливістю. Не менше мусила бути здивованою і команда «Люцифера». Хай дивуються, незабаром їх чекають ще більші несподіванки!

Моеха не спинився. Підвівши руку, демонструючи свої мирні наміри, він наближався до загадкового автомобіля. З досадою він побачив, як люди в синіх комбінезонах один за одним зникли в дверях «Люцифера», що автоматично зачинилися за ними. Проте, людина на даху все ще залишалася на місці. Гаразд, Моеха поговорить з нею!