Читать «Бацила карбоната» онлайн - страница 59

То була висока, огрядна людина в синьому комбінезоні. Чисто виголене обличчя цього чоловіка було цілком спокійне; Очевидно, він звик добре тримати себе в руках і не виявляти ні здивування, ні інших почуттів.

Ще крок — і Моеха почув голос чоловіка на даху:

— Чи не досить, пане Моеха? Ми дозволили вам підійти надто близько. І чому ви залишили вашого колегу за деревами? Проте, це, звісно, ваша справа.

Детектив остовпів. Що це, вони бачили його? Його поява не була несподіваною для цього чоловіка? Втім, він разом опанував себе. Привітно махнувши рукою, Алонсо Моеха голосно сказав, примусивши себе посміхнутися:

— Бачу, що мені немає потреби називати себе. З ким маю честь?..

— Киньте гру в піжмурки, пане Моеха, — перебив його чоловік з даху. — Що вам потрібно тут?

Моеха розсердився:

— Я вдруге і востаннє пропоную вам здатися, — сказав він холодно і владно. — Минулого разу я недооцінив ваших можливостей. Тепер передбачено все. Прошу передати вашому начальникові те, що я скажу. Галявина оточена гарматами. Артилеристи чекають сигналу від мене, щоб почати обстріл вашого автомобіля. Не пробуйте тікати до моря. Всі дороги перетято гарматами. Крім того, всі шляхи міновано…

— Але міни не завжди вибухають, — насмішкувато зауважив чоловік з даху.

— Ви вірно зауважили, фугасні міни вибухають не завжди. Але в моєму розпорядженні є чимало електричних мін. Вони вибухнуть, щойно сапер натисне за моїм знаком на кнопку.

— Припустимо, — погодився його співбесідник.

— Але я не хочу зайвих жертв, — говорив далі Моеха. — Від імені уряду я обіцяю вам…

— Не варт обіцяти того, що від вас не залежить, пане Моеха, — знов перебив його чоловік у комбінезоні. — Досить, я зрозумів вас. Зараз я доповім про ваші слова Капітанові.

Він зник всередині автомобіля. Моеха чекав. Раптом він помітив, що «Люцифер» сунув з місця. Детектив здригнув: невже ще нова несподіванка? То хай, хай вони спробують щось зробити! Гармати напоготові, пальці саперів лежать на контактах електричних мін.

«Люцифер» повільно під’їхав до берега озера. І так само повільно він спустився на воду. Не зважаючи на велику вагу, сіро-зелений автомобіль легко тримався на поверхні води і тихо погойдувався.

І знов Алонсо Моеха розгубився. Значить, Сивий Капітан не хоче здаватися? Шкода, бо це було б дуже корисно детективові, — зважаючи на бажання каудільо захопити «Люцифер» непошкодженим… Ну, гаразд! Хай тоді скажуть своє слово гармати!

Повернувшися, Моеха швидко побіг до дерев: було б дуже недоцільним залишатися тут, під вогнем замаскованих гармат. Хосе Френко нетерпляче чекав його. Рот його відкрився, щелепа безпорадно відвисла. Він вказував на озеро:

— Пане Моеха, він тоне… чи ховається під воду… Дивіться!..

Справді, «Люцифер» швидко занурювався в воду. Вона доходила вже до його середини. Ні, цього не буде, не буде!

— Вогонь! — несамовито вигукнув Моеха.