Читать «Бацила карбоната» онлайн - страница 57

— Ось твій берет!.. — гукнув він Марті. — Біжимо!

Через кілька секунд вони обидва, стримуючи дихання, ішли по вулиці, змішавшися з перехожими.

Розділ десятий

ПАСТКА АЛОНСО МОЕХА

Читач уже здогадався, напевне, що раптовий наліт Алонсо Моеха та Хосе Френко на квартиру Ернана Раміро по вулиці Сагасти не дав ніяких втішних для детектива наслідків. Сивого Капітана там ке було. Пощастило знайти лише кілька старих фотографічних карток, де був зображений Ернан Раміро таким, яким знали його товариші по роботі в Електротехнічному інституті.

Алонсо Моеха залишив біля квартири Ернана Раміро секретних агентів: він сподівався, що Раміро іноді з’являється тут, хоч швейцари під’їзду і присягалися, що вони не бачили свого мешканця понад три місяці.

Залишалася тільки одна можливість зустрітися з Сивим Капітаном — у хащах Фонтівероса. Алонсо Моеха дедалі більше схилявся до думки, що десь там є потаємна база «Люцифера». Адже ж не може така велика машина не потребувати час від часу пильного огляду, ремонту, заправлення паливом тощо. Проте, — де та база може міститися?

Десь у лісі Фонтіверое. Гаразд, але де саме? Агенти Моеха обшукали весь ліс, вони пройшли і промацали його з півночі на південь і з заходу на схід. Ніде не було знайдено нічого схожого на будь-яку базу.

Було від чого збожеволіти. Але думати, що база «Люцифера» прихована десь інде, Моеха теж не міг. Значить, вона в лісі? На це не було відповіді, питання залишалося відкритим протягом кількох днів, поки детектив не одержав нове важливе термінове повідомлення.

«Двадцять хвилин тому «Люцифер» проминув секретні застави північно-західного краю Фонтівероса. Автомобіль пройшов головним шляхом, простуючи до центральної галявини. Фугасні міни, встановлені на шляху, не вибухнули. Подальший огляд їх довів, що вони в повному порядку. Причини невідомі. Електричні міни включити не встигли. Чекаю розпоряджень. Уповноважений…»

Пальці Алонсо Моеха затремтіли. Він вистрибнув з кабінету і помчав до аеродрому.

У Фонтіверосі детектив вислухав короткі пояснення свого уповноваженого, оглянув міни, що чомусь не вибухнули. Так, все було в цілковитому порядку, а проте міни не вибухнули!

— Де «Люцифер» тепер? — запитав Моеха.

— На центральній галявині, біля озера. Так повідомили мене телефоном.

— Він стоїть там?

— Так.

— Чи виходили з нього люди?

— Цього помічено не було.

— Віддайте розпорядження по заставах і замаскованих батареях: за моїм наказом негайно відкрити вогонь по «Люциферу». Після цього ж таки наказу саперам включити електричні міни, щойно «Люцифер» опиниться над ними. Нарешті! Нарешті він в моїх руках!..

Раптом Алонсо Моеха повернувся до уповноваженого по району і прислухався до його слів. Це було вже щось нове, невідоме досі йому!

— Повторіть те, що ви сказали відносно озера, — сказав він.

— Мені довелося бути на його берегах тричі. І кожного разу рівень води там був різний, — повторив уповноважений.

— Підвищувався чи знижувався?

— В тому то й річ, що бувало і перше і друге. Першого разу вода доходила до стежки, що наближається до озера. Другого разу рівень знизився майже на півтора метри. Я не повірив своїм очам, виміряв рівень і поставив відзнаку. А на третій раз рівень знову піднявся до стежки. Моя відзнака опинилась під водою!