Читать «Бацила карбоната» онлайн - страница 54

— Це ти серйозно, Марто? Той самий Сивий Капітан, що…

— Той самий, дядю Фредо. І він такий добрий, хоч і завжди сумний. Він обіцяв врятувати батька. Він сказав, що то його провина, що батька заарештували. Мовляв, батько потрапив до в’язниці лише тому, що поліція вбачає у ньому спільника Сивого Капітана. А коли так, то він, Сивий Капітан, і мусить врятувати його. Хіба це не благородно з його боку?

Фредо Вікторе задумливо потер підборіддя. Він вагався.

— Хм… — нарешті мовив він. — Що ж, я буду дуже радий, якщо йому пощастить зробити це… хоч і не знаю, як саме. Дивна він людина, цей Сивий Капітан. Надто він покладається на свої сили. Це було помітно з самого початку.

— Але ж у нього є «Люцифер»! — палко втрутився Олесь.

Фредо Вікторе задумливо подивився на юнака.

— «Люцифер»? — перепитав він повільно. — Що ж, «Люцифер» непогана машина. Але хіба справу може вирішити сама машина чи одна людина, хоч би вона й мала в своєму розпорядженні отаку машину. Ти, юначе, сказав, що ти комсомолець. Так от, що ти скажеш про це?

Запитання було поставлене дуже серйозно. Олесь завагався.

— Мовчиш? — продовжував Фредо Вікторе. — Ну от, як тобі здається, чи може щось зробити один чоловік проти цілого ладу?

— Ні, — схилив голову Олесь. Іншої відповіді у нього не було. Але раптом він додав: — Проте, Сивий Капітан не один. У нього є помічники, його команда. І він володіє «Люцифером»!

Та хіба ж можна забувати про цю надзвичайну машину. Олесь немов знов почув голос Сивого Капітана, що пояснював йому властивості «Люцифера». Чудесний, непереможний «Люцифер»!

Проте, Фредо Вікторе тільки махнув рукою.

— Команда — це кілька чоловік. «Люцифер» — усього-на-всього дотепна, добре удосконалена машина. А лад — це велетенська сила. І боротися проти нього можна лише не меншою силою, великою масою людей. Так робимо ми, комуністи, що готуємося до боротьби в підпіллі, щоб, коли настане час, вийти назовні грізною, непереможною силою, разом з усіма робітниками. Те, що хоче зробити Сивий Капітан, неможливе, доки він залишається сам. Уряд, існуючий лад завжди залишиться міцнішим від нього. Хіба може бути інакше?

Олесь мовчав. В ньому боролися два почуття. Звісно, він і сам добре знав, що говорив цей похмурий, вдумливий чоловік. Хіба ж не знав Олесь законів класової боротьби? Хіба не був він комсомольцем? Все це було так. Але, з другого боку, Олесь був украй захоплений чудесним витвором Ернана Раміро, його «Люцифером», який нічого не боявся: ні нападу людей, ні залізної зливи куль. Хіба ж може щось протистояти «Люциферові»? Хіба не мусить перемогти людина, талант якої дозволив їй збудувати таке технічне чудо? І знов-таки, закони соціальної боротьби, які твердо говорять, що одинаки ніколи не можуть досягти успіху в боротьбі з ладом, що тільки великі маси трудящих можуть здійснити революцію… Олесь мовчав. Він розгубився остаточно…