Читать «Бацила карбоната» онлайн - страница 36

— Доповідайте, Моеха, — сказав він. — Коротко і ясно.

— Доручення виконане, пане начальнику, — промовисто почав Моеха. — Автомобіль Сивого Капітана був оточений в Фонтіверосі. Сивий Капітан зробив спробу прорватися до берега моря. Я гнався за ним слідом. Автомобіль Сивого Капітана мусив спинитися на березі. Але чи внаслідок власної необережності, чи намагаючись будь-що не опинитися в наших руках, «Люцифер» упав з берега в море і потонув.

— Ви певні цього? — уважно запитав його начальник поліції.

— Безумовно! Я обдивився це місце. Ніде не залишилося сліду автомобіля. Упасти він міг лише в воду. Я наказав водолазам знайти автомобіль під водою, Таким чином «Люцифер» опиниться все ж таки в наших руках, пане начальнику!

Детектив сидів перед столом начальника, виструнчившись. Він уже бачив наказ про підвищення, бачив орден… Але начальник усе ще запитливо дивився на нього.

— О якій годині, кажете ви, потонув «Люцифер»? — нарешті запитав начальник поліції, нахиляючись над столом і вдивляючись в Моеха.

— О п’ятій годині сорок хвилин, пане начальнику, — чітко відповів Моеха.

Начальник поліції відкинувся в своєму кріслі. Його малесенькі оченята, не моргаючи, холодно дивилися на детектива. Навіть найменшої ознаки задоволення не помічав Моеха на цьому товстому обличчі. Сяючий орден помітно затьмарився в уяві детектива. Він сидів уже не так упевнено. Маленькі оченята звузилися ще більше. Начальник поліції взяв з стола папірець і подав його детективу.

— О п’ятій годині сорок хвилин, кажете? Хм… Познайомтеся з цим рапортом.

Моеха, не вірячи своїм очам, прочитав: «Розшукувана машина помічена східніше Кастелона близько Вільяносе дев’ять годин вечора. Уповноважений Кастелонського району…»

— Не може бути! — вихопилося в детектива. — Адже я на власні очі…

— Тоді прочитайте ще цей рапорт, — подав йому начальник другий папірець.

Літери стрибали перед очима Моеха, коли він читав: «Розшукуваний автомобіль помічений десятій годині вечора вздовж шляху на Пеньякерка. Спроби спинити не дали наслідків зв’язку великою швидкістю автомобіля. Уповноважений…»

— Теж не може бути? — насмішкувато зауважив начальник поліції. — Ні, Моеха, це щось не так. Очевидно, ви полювали не на того звіра… Ану, розкажіть мені тепер усе докладніше і як слід.

Моеха разом утратив усю свою впевненість. Уже не приховуючи нічого, розповідав про все, що відбулося в Фонтіверосі.

— Коли б не ця фантастика, про яку ви розповіли, Моеха, — сказав начальник, коли детектив закінчив розповідь, — я ладний був би повірити всьому. Але колеса, які крутяться в повітрі… автомобіль, який теж висить у повітрі… І цей стрибок у море, на скелі… все це мені не подобається. Я людина твереза. Чи не приснилося все це вам, Моеха?