Читать «Бацила карбоната» онлайн - страница 22

— «Зірка, що з’являється перед сходом сонця…» Ну, скажи мені, Фредо, як ти розумієш це? Дивись, перед тобою поламані танки, які диктор щойно називав непереможними. А цей самий Сивий Капітан спинив їх, як іграшки. Від його «Люцифера» відлітають назад кулі й гранати. Він — зірка, яка з’являється перед сходом сонця. Але — яке сонце він мав на увазі, Фредо?

— Не тут про це треба говорити, Педро, — тихо відповів Вікторе.

— Але хіба ж не зрозуміло, що в цього Сивого Капітана одна мета, одна справа з…

Педро спинився, увірвавши фразу. Прямо в очі йому дивився гострим пронизливим поглядом високий чоловік у цивільному одязі. Позаду нього стояв уже знайомий Педрові агент поліції, той самий, який свого часу був ображений голосним сміхом Педро. Агент, витягнувши шию, щось тихо говорив високому чоловікові в цивільному одязі. Педро почув кілька слів:

— Той самий… помічений в натовпі… говорив різні…

Високий чоловік з сухим худорлявим обличчям все ще пронизливо дивився на Педро. Потім, не виймаючи рук з кишень піджака, він спокійно і глузливо спитав Педро:

— Чого ж ви спинилися? Дуже цікаво знати вашу думку про те, в кого це одна мета і одна справа з злочинцем Сивим Капітаном? Прошу, продовжуйте далі, я готовий слухати!

Педро швидко озирнувся. Вони стояли осторонь від натовпу. З одного боку, ближче до під’їзду, стояли вони з Фредо, з другого боку, біля мостової, агент і цей чоловік, який, очевидно, мав теж близьке відношення до поліції. Рішення прийшло відразу. Педро знав, що Фредо, як і він сам, готовий до всього.

— Ви хочете знати, що я скажу далі? — спитав він високого чоловіка. — Цілком відверто?

Високий чоловік знизав плечима, з цікавістю дивлячись на Педро. Мабуть, він був здивований сміливістю свого співбесідника.

— Так, так, говоріть, — повторив він.

— Ось що я мав на увазі! — раптом вигукнув Педро, кидаючись уперед на високого.

Той вихопив з кишені руку з револьвером. Але було пізно. Важкий кулак Педро Дорільї, робітника-коваля, вдарив високого чоловіка у скроню. Махнувши руками, високий чоловік упав на тротуар. Педро озирнувся. Він побачив, що Фредо, не гаючи часу, зробив те ж саме з агентом поліції.

— Сюди, Фредо! — гукнув Педро. — Цей під’їзд має другі двері. А там — прохідний двір. Швидше, поки ніхто не прибув на допомогу цим!

І вони зникли за важкими дверима, не оглядаючись на двох агентів поліції, що лежали на тротуарі, майже непритомні.

Розділ другий

ДОРУЧЕННЯ АЛОНСО МОЕХА

Перед дверима начальника поліції детектив Алонсо Моеха на хвилинку спинився, пригладив волосся і тільки тоді увійшов до кабінету. Назустріч йому пролунало:

— А, Моеха? Заходьте, заходьте, ми чекали на вас!

Начальник поліції, огрядний, з обвислими товстими щоками червонувато-синього кольору і малесенькими пронизливими оченятами сидів у своєму вигідному кріслі за великим письмовим столом. Голена кругла голова його виблискувала як біліардна куля. Оченята, не відриваючись, дивилися на прибулого і тьмяно виблискували. Але особливо виблискували золоті яскраві нашивки на комірі його чорної куртки, оздобленої ще й блискучими орденами.