Читать «Бацила карбоната» онлайн - страница 19

— «Люцифер»! Цей автомобіль називається «Люцифер»!

— Дивна назва!

— Жахлива назва!

Перекриваючи гомін натовпу, мужній голос вів далі:

— Я навмисне назвав мій апарат «Люцифером». Хай попи вважають, що це — назва сатани, диявола. Це не так! Люцифером називають ранкову зірку, що з’являється на небі перед сходом сонця. Люцифер — це значить світлоносець!

— Ти чуєш, Фредо? — прошепотів схвильовано Педро. — «Зірка, що з’являється перед сходом сонця»… Що це визначає?..

Стурбований натовп загомонів знову. Тепер фалангісти і жандарми вирішили, нарешті, що їм робити. Безладними вигуками «геть!», «досить балаканини!» вони намагалися заглушити радіо. Де там! Гучний голос перекривав усе:

— Ті, що знали мене раніше, називали мене Сивим Капітаном. Я приймаю це ім’я і тепер. І кожна моя поява буде для фалангістського уряду грізним нагадуванням про те, що незабаром зійде сонце волі й правди. Воно розжене хмари, воно йде за мною, за моїм «Люцифером»!

Автомобіль сунув далі. Він рухався надзвичайно м’яко і плавко, особливо, якщо зважити на його величину.

Здаля пролунав кінський тупіт. Назустріч автомобілеві мчали вершники, озброєні гвинтівками й ручними кулеметами. Мабуть, генерали і поліція вирішили таки вжити заходів. Автомобілі, мотоцикли, танки стояли нерухомо, спинені таємничим Сивим Капітаном. Але залишалася жива сила — кіннота. І от, чи не цілий ескадрон вершників мчав уздовж Авеню дель Прадо, тримаючи напоготові зброю.

Ще не наблизившись до загадкового автомобіля, офіцер, який командував вершниками, вигукнув короткий наказ. Йому підкорилися не лише вершники, а й фалангісти та жандарми. Все це відбулося протягом кількох секунд.

Перетинаючи шлях «Люциферові», впоперек вулиці, припавши на одно коліно, став ланцюг солдатів, озброєних ручними кулеметами. Кілька десятків інших солдатів і фалангістів оточили дивний автомобіль з боків, націлюючись у нього з гвинтівок та кулеметів. Навіть ззаду живий ланцюг замкнувся шерегою жандармів та поліцаїв, що тримали напоготові револьвери. Тепер автомобіль посувався, оточений з усіх боків озброєними людьми, які чекали дальших наказів. Дивно, але автомобіль не лише не прискорив ходи, а, здавалось, навіть зменшив її.

Люди з тротуарів кинулися до найближчих воріт, побоюючись якоїсь сліпої кулі: адже незабаром мала розпочатися стрілянина.

Офіцер виїхав наперед, стримуючи коня, який помітно нервувався, намагаючись відстрибнути вбік від автомобіля. Підвівши руку в білій рукавичці, офіцер голосно вигукнув: