Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 99

Педро Куля знемагав від спраги. Цього дня він нічого не пив і не їв. З Дорою сталося по-іншому. Як тільки вона з'явилася, він, так само як і всі хлопці в складі, одразу подумав про те, як би її звалити на землю, оволодіти нею, спізнати з нею, такою красунею, ту любов, яка була доступна його розумінню. Але оскільки вона була ще дівчинкою, вони її пожаліли. Потім вона стала ніби матір'ю для всіх. І сестрою теж, як правильно сказав Жоан Здоровило. Однак для нього вона з першої ж миті була іншою. Вона була, як і для всіх капітанів піску, товаришем у забавках, дорогою сестричкою. Та водночас вона приносила ще й іншу радість, відмінну від тієї, що дає сестра. Наречена. Йому хотілося, щоб це було так. Правда, йому досить розмовляти з нею, чути її голос, несміливо брати її за руку. Але йому хотілося бути з нею усе життя. Вона була матір'ю, сестрою й подругою капітанів піску. Для Педро Кулі вона була нареченою, а прийде день — вона стане йому дружиною. Її не можуть тримати в дитячому будинку, як дівчинку, в котрої немає рідних. Вона має нареченого, легіон братів і синів, про яких вона повинна піклуватися. Втома в Педро Кулі минула. Йому треба було рухатися, ходити, бігати, треба було розробити план, як визволити Дору. Тут, у темряві, він цього зробити не годен. Марні всі ці його думки, адже Дора теж сидить у камері. Він сідає. Щури шастають по долівці. Але він надто призвичаївся до щурів і не зважає на них. Однак Дора боятиметься цього безперервного шарудіння. За винятком ватажка капітанів піску, будь-хто інший може збожеволіти від цього шуму. Тим більше дівчинка… Правда, Дора — найхоробріша з усіх жінок, що народилися в Баїї, місті хоробрих жінок. Вона сміливіша, ніж Роза Палмейран, котра розправилася з шістьма поліцейськими, ніж Марія Кабасу, інша відважна жінка серед кангасейро, Лампіанова подруга, яка орудує рушницею не гірше за будь-якого бандита. Вона хоробріша тому, що вона ще дівчинка й тільки починає життя. Педро Куля усміхається гордо, незважаючи на біль, утому й спрагу. Як добре було б випити склянку води! Проти піщаного узбережжя біля складу — море, сила силенна води. Море, яке Божий Улюбленець, великий майстер капоейри, крає своїм вітрильником для ловлі риби в південних морях. Божий Улюбленець — славний хлопець. Якби Педро Куля не навчився в нього прийомів ангольської капоейри, найкрасивішої боротьби у світі, бо вона водночас і танець, то він би ніколи не зміг допомогти втекти Жоанові Здоровилу, Котові й Безногому. Тепер тут, у карцері, де нема змоги рухатися, капоейра йому ні до чого. Йому хочеться пити. Невже й Дора знемагає від спраги в ці години! Можливо, вона також сидить у карцері, дитячий будинок — те саме, що й виправна колонія. Спрага гірша за гримучу змію. Вона страшніша за віспу. Бо вона здавлює людині горлянку й тьмарить розум. Трохи води. Трохи світла. Аби впустити сюди хоч трошки світла, тоді б він побачив перед собою усміхнене обличчя Дори. Але він бачить її навіть у пітьмі, сповненій муки й болю. В ньому наростає глуха, безсила злість. Він трошки підводиться, припадає головою до сходів, що правлять йому за дах. Вій б'є кулаком у двері карцеру. Але здається, його ніхто не чує. Йому ввижається люте обличчя директора. Він вгороджує свій кинджал йому в саме серце. В нього не здригнеться рука!