Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 90
Жоржі Амаду
Дора роздивлялась образки святих. Професор зупинився позад неї і теж дивився. Під образком Ісуса Христа були приколені квіти, які Тичка десь потяг. Дора підійшла ближче і вигукнула:
— Як гарно!..
Страх почав зникати в серці Тички. Вона зацікавилася його святими, святими, на яких ніхто в складі не звертав уваги. Дора спитала:
— Це все твоє?
Тичка кивнув головою і всміхнувся. Він показав їй усе, чим володів. Картини, катехізис, чотки — все. Вона із задоволенням розглядала. Професор дивився на них короткозорими очима. Тичка розповів їй історію святого Антоніо, який перебував водночас у двох місцях, щоб врятувати батька від шибениці, на яку той був несправедливо засуджений. Він розповідав так само натхненно як професор читав героїчні оповідання про мужність бунтівних матросів. Дора слухала Тичку з такою ж увагою і симпатією. Вони з ним удвох вели бесіду, а Професор мовчки слухав. Тичка розповідав про свою релігію, про дива святих, про благодіяння падре Жозе Педро.
— Коли ти з ним познайомишся, він тобі сподобається.
Вона сказала, що напевне сподобається. Тичка вже забув, що вона здатна викликати спокусу своїми жіночими грудьми, зграбними ногами, білявим волоссям Він зараз розмовляв з жінкою, дорослішою за нього, яка слухала його ласкаво, як мати. Лише тепер він це зрозумів. Бо в цей момент йому закортіло розповісти їй, що він мріє стати священиком і хоче йти за цим покликанням, що чує поклик бога. Тільки своїй матері він насмілився розповісти. І ось вона була перед ним, і він сказав:
— Ти знаєш, що я хочу стати падре?
— Як добре… — відгукнулася вона.
Обличчя Тички проясніло. Він подивився на Дору і промовив схвильовано:
— Ти вважаєш, я заслуговую на це? Бог добрий, але ж він уміє і карати.
— За що?
У Дориному голосі був подив.
— Хіба ти не бачиш, що наше життя сповнене гріхів?.. Щодня…
— Це не наша провина… — зауважила Дора. — У нас немає нікого.
Але в Тички тепер була вона. Його мати. Він щасливо засміявся.
— Падре Жозе Педро каже мені те ж саме. Можливо, що… Можливо, що одного чудового дня я стану падре.
Він ще голосніше розсміявся. Дора розсміялась теж.
— Ти ним станеш обов'язково.
— Хочеш, я подарую тобі цього Ісуса Христа? — запитав він несподівано.
Він був схожий на дитину, яка наділяє матір частиною своїх ласощів, хоч мама дала їй перед тим гроші, аби вона їх купила.
І Дора погодилась, як мати погоджується взяти ласощі від своєї коханої дитини, щоб та була задоволена.
Професор бачив матір Тички, хоч і не знав, звідки вона взялась. Бачив її там, де стояла Дора. Заздрив Тичці і його щастю.
Вони розшукали Педро Кулю, який розлігся на піску. Ватажок капітанів піску не прийшов на склад цієї ночі. Він лежав на теплому піску і дивився на місяць. Дощ припинився, зійшов місяць, вітер, хоч усе ще ганявся берегом, став лагідним. Професор ліг поряд з Педро, Дора сіла поміж ними.