Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 88

— Що це з Котиком? Що трапилось!

Але він зберіг свою таємницю. Це надто велика подія — знайти матір, яка вже померла. Далва не зрозуміла б цього.

Коли Професор почав читати, Жоан Здоровило підійшов і сів поруч. Ніч була дощова. В історії, яку читав Професор, теж була дощова буряна ніч. Матросів на судні били батогом, капітан був злочинець. Вітрильник міг потонути щохвилі, офіцерів батіг шмагав по оголених спинах матросів. У Жоана Здоровила на обличчі з'явився вираз страждання. Кангасейро прийшов з газетою, але не перебивав і теж залишився послухати. Зараз матрос Джон заробив удари батога лише за те, що послизнувся і впав під час бурі. Кангасейро перервав Професора:

— Якби там був Лампіан, він би вже пристрелив цього капітана з рушниці.

Так і вчинив матрос Джеймс, справжній мужчина, здоровило. Він кинувся на офіцера, і на судні спалахнув бунт… Надворі періщила злива. Про зливу говорилося і в книжці, це була оповідь про бурю і бунт. Один з офіцерів перейшов на бік матросів.

— Оце молодець, — сказав Жоан Здоровило.

Вони полюбляли героїзм. Кангасейро подивився на Дору. Очі її блищали, вона також любила героїчні вчинки. Це подобалося Кангасейро. Почувши, що матрос Джеймс вийшов переможцем у жорстокій сутичці, Кангасейро заспокоєно засвистав, як птах. Дора засміялась. Вони сміялися вдвох, а потім зайшлися реготом уже всі вчотирьох, як це велося у капітанів піску. Сміялися кілька хвилин. Підійшли інші, щоб почути кінець історії. Вони дивилися на обличчя Дори, обличчя маленької жінки, яка поглядала на них з материнською ласкавістю і всміхалась. А коли матрос Джеймс кинув капітана судна у рятувальну шлюпку і назвав «коброю без отрути», всі розсміялися разом з Дорою і подивилися на неї з любов'ю, як діти на кохану матір. Історія скінчилась, всі порозходились по своїх кутках, захоплено обговорюючи щойно почуте оповідання:

— То таки був хлопець…

— Так, той умів…

— А той був молодець…

Але ж капітан і злякався…

Кангасейро простяг Професорові газету. Дора подивилась на нього. Він засміявся, трохи ніяково:

— Тут повідомлення про Лампіана… — Його похмуре обличчя проясніло, коли він обернувся до Дори. — Ти знаєш, що Лампіан — мій хрещений батько?

— Хрещений батько?

— Так. Моя мати взяла його за хрещеного батька, бо Лампіан — відчайдушний сміливець, він не боїться нікого. Моя мати була хороброю жінкою, здатною носити зброю. Одного разу вона примусила тікати двох солдатів. Справжня жінка була. Не поступалась чоловікам.

Дора слухала зачарована. Вона з великою симпатією дивилася на похмуре обличчя мулата. Кангасейро мовчав, але з таким виглядом, ніби хотів сказати ще щось. Нарешті він зібрався з духом:

— Ти теж хоробра… Все одно як моя мати, правда, вона була мулатка, чорнява й кучерява, а не білява, як ти. Ну і не дівчина була, могла бути твоєю бабусею… Але ти на неї схожа.

Він схилив голову.

— Ти можеш мені не вірити, але ти нагадуєш мені її. Здається, ніби я вигадую, а таки справді, ти на неї схожа…