Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 86
Жоржі Амаду
— Присягаюсь, що ні я не посягаю на неї, ані ці двоє. Це дівчинка. Ніхто не торкатиметься її. Хто захоче, хай підійде тільки сюди.
Менші й боязкіші стали відходити. Гульвіса підвівся і пішов у свій куток, витираючи кров. Кангасейро тихо сказав Педро Кулі:
— Я іду не тому, що злякався, а тому, що ти сказав, що вона дівчинка.
Педро Куля підійшов до Дори:
— Не бійся. Ніхто не зачепить тебе.
Вона вийшла з свого кутка, відірвала шматок подолу й стала витирати кров з рани Професора. Потім пішла туди, де лежав Гульвіса, промила і перев'язала йому рану. Увесь її страх, уся втома щезли, бо вона повірила Педро Кулі.
— Ти теж поранений? — спитала вона Кангасейро.
— Ні, — відрубав метис і сховався у своєму кутку. Здавалося, він боїться Дори.
Безногий мовчки спостерігав. Собака зіскочив з його колін і підійшов лизнути ноги Дори. Та погладила собаку.
— Це твій? — спитала вона Безногого.
— Так. Але може побути й біля тебе.
Вона всміхнулася. Педро Куля пройшовся по складу простоволосий.
— Завтра вона піде звідси, — сказав він. — Я не хочу, щоб тут було дівчисько.
— Ні, — сказала Дора. — Я залишуся, буду допомагати вам… Я вмію куховарити, шити, прати.
— Як на мене, то хай лишається, — сказав Кангасейро.
Дора поглянула на Педро Кулю.
— Адже ти сказав, що ніхто не заподіє мені зла? Педро Куля подивився на її ясне волосся. Місяць зазирав у склад.
Кіт підійшов перевальцем до Дори. Він дуже довго намагався засилити нитку у вушко голки. Дора вклала Зе Фуїнью спати і тепер готувалася послухати, як Професор читатиме гарну історію із книги в синій палітурці. Кіт наблизився до неї повільно ходою моряка:
— Доро, ти могла б мені щось зробити?
І показав на голку з ниткою, яку тримав у руці. Здавалося, він повинен був розв'язати головоломку, але не знав, як до неї взятися. Професор припинив читання, і Кіт змінив тему розмови:
— Ти, Професоре, стільки читаєш, що колись осліпнеш… Якби хоч електрика була… — І Кіт нерішуче подивився на Дору.
— То що в тебе? — спитала Дора.
— Та, чорт забирай, оця нитка… Ніколи не бачив нічого важчого за це. Затягти голці в зад…
— Дай-но сюди…
Вона засилила нитку, зав'язала на кінці вузлик. Кіт сказав Професорові:
— Лише жінка вміє дати собі раду з оцією штуковиною.
Він потягнувся рукою по голку, але Дора запитала, що Кіт хоче собі зашити. Кіт показав розірвану кишеню піджака. Це був той кашеміровий костюм, якого Безногий носив, коли жив як багатий хлопець на вулиці Граса.
— Класний костюм, — похвалився Кіт.
— Справді гарний, — притакнула Дора. — Скидай-но піджака.
Професор і Кіт задивились, як вона шиє. В них ніколи не було нікого, хто б латав їм одяг. Раніше тільки Кіт і Тичка цим займалися. Кіт — тому що намагався бути елегантним і мав коханку, Тичка — тому що йому подобалося ходити охайним. Інші хлопці доношували своє лахміття до цілковитої непридатності, а потім випрохували чи крали інші штани чи піджак. Дора закінчила латання.
— Ще треба щось зашити?
Кіт пригладив волосся, намащене брильянтином.
