Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 71

Алміро закричав, і його ридання розносилися по цілому складу. Негр Задирака тремтів, Тичка волав, що це божа кара за їхні гріхи. Решта не знали, що робити. Безногий збирався вдатися до сили. Тичка зняв зі стіни образок богородиці.

— Помолімося, бо це кара божа за наші гріхи. Ми багато грішимо, бог нас карає. Давайте покаємося… — Його голос лунав, наче скарга, наче тихе благання помсти.

Хлопці поскладали побожно руки, Тичка почав читати «Отче наш». Але Безногий відштовхнув його:

— Годі тобі, пономарю!

Тичка став молитися тихим голосом, усе ще тримаючи в руках святий образок. Усе це являло дивну картину. В глибині складу Алміро схлипував і відмовлявся йти. Тичка молився. Решта стояли ні в сих ні в тих. Задирака трясся від страху, гадаючи, що заразився.

— Хлопці, — знов озвався Безногий, — якщо він не захоче піти добром, ми викинемо його силоміць. Інакше всі ми поздихаємо від віспи, геть усі! Ви що, не розумієте, йолопи? Викинемо його зараз на вулицю, хай його там підберуть і відвезуть до ізолятора.

— Ні, ні! — зарепетував Алміро. — Ради бога, не треба.

— Це — кара, — пробурмотів Тичка.

— Заткнись, байстрюк! — визвірився Безногий і правив своє: — Виженемо його силоміць, хлопці, якщо він не хоче піти по-доброму.

Ватага все ще стояла в нерішучості, і він підійшов до Алміро й замахнувся ногою, щоб дати йому стусана.

— Ну, вшивайся звідси, зараза!

Алміро зіщулився.

— Ні. Ти не можеш зробити цього. Зачекай, поки прийде Куля.

— Це — кара… Це — кара, — белькотів Тичка, і це белькотіння ще більше роздратувало Безногого. Він дав стусана Алміро.

— Геть звідси, зараза!

Але в цю мить чиясь рука відкинула його назад. Кангасейро став між Безногим та Алміро. Мулат тримав у руці пістолет і погрозливо світив очима.

— Присягаюся, він заряджений. Попереджаю — якщо хто зачепить Алміро… — і він з погрозою поглянув на всіх.

— А ти чого сюди лізеш, бандюго? — верескнув Безногий, намагаючись знов узяти гору.

— Він не поліцейський, щоб ми так до нього ставилися. Він з нашої групи, він діло каже. Почекаємо, поки прийде Педро Куля. Він усе й вирішить. Але якщо хто його займе, я пристрелю того на місці, як поліцейську мавпу! — Мулат тримав пістолет напоготові.

Хлопці почали відходити. Безногий плюнув.

— Усі ви страхопуди, — і пройшов туди, де його чекав собака. Ліг поряд з ним, і ті, хто був ближче до нього, почули, як він бурчить: «Боягузи, страхополохи».

Кангасейро залишився перед Алміро з пістолетом у руці. Алміро схлипував і розглядав пухирі, що всипали все його тіло. Тичка молився, благав господа знову бути добрим і милосердним.

Нараз Тичка згадав, що годилося б покликати падре Жозе Педро. Він вибіг зі складу й попрямував до будинку падре. Але й дорогою він не облишав молитися, з очима, розширеними від страху перед господом.

Педро Куля прийшов у супроводі Професора й Жоана Здоровила. Вони верталися з одного діла, де їм добре повелося, і зі сміхом обговорювали свій успіх. Кіт теж ходив з ними, але не вернувся, залишившись у Далви. Троє хлопців зайшли до складу, і перший, кого вони побачили, був Кангасейро з пістолетом у руці.