Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 72

— Що тут таке? — спитав Педро Куля.

Безногий підвівся зі свого кутка. Пес поплентав за ним слідом.

— Цей дурень корчить із себе месника, не дає нам зробити так, як я вирішив. — І він показав на Алміро. — У нього віспа.

Жоан Здоровило зіщулився. Педро Куля глянув на Алміро, Професор підійшов до Кангасейро. Мулат не опускав пістолета. Педро спитав:

— Що сталося, Кангасейро?

— Він заразився цією клятою хворобою. А ця макака, прямо як поліцейський, наполягає, щоб викинути його на вулицю, щоб санітарна машина забрала його до ізолятора. Я спочатку й не думав втручатися. Однак Алміро навідріз відмовився йти, а ці всі, — тут він плюнув, — хотіли змусити його силою. Алміро доводив, що він з нашої групи і що треба почекати, поки повернешся ти. Побачивши, що він діло говорить, я став на його бік… Він же не лягавий, щоб так до нього ставитися.

— Ти вчинив правильно, Кангасейро. — Педро Куля ляснув мулата по плечі. Потім глянув на Алміро. — У тебе справді віспа?

Хлопець кивнув і зайшовся плачем. Безногий кричав:

— Треба робити так, як я казав. Не викликати ж сюди машину, щоб усі дізналися, де ми живемо. Треба його вивести на вулицю, де ходять люди. Хочеш ти чи не хочеш, а доведеться так зробити…

Педро Куля гарикнув:

— Хто тут ватажок, я чи ти? Хочеш дістати в пику?

Безногий відійшов, бурмочучи щось собі під ніс. Пес підійшов до нього, щоб лизати ноги, але дістав штурхана. Та Безногий одразу отямився і почав пестити собаку, час від часу позираючи спідлоба на інших.

Педро Куля підійшов до Алміро. Жоан Здоровило хотів побороти страх і теж наблизитись. Але страх перед віспою був у нього надто великий, трохи не дужчий за його доброту. Один Професор залишився з Педро Кулею.

— Дай-но мені глянути, — сказав Професор. Алміро показав руки в пухирях. Професор сказав:

— Це біла віспа. Чорна віспа зразу темнішає.

Педро Куля задумався. В складі запала тиша. Жоан Здоровило, подолавши страх, підступив ближче. Але йшов він, ніби тягнучи ноги. В цю мить прийшов Тичка в супроводі падре Жозе Педро. Падре привітався і спитав, де хворий. Тичка показав на Алміро, й падре попрямував у той куток. Священик узяв Алміро за руку, оглянув її і сказав Педро Кулі:

— Треба відвести його.

— В ізолятор?

— Так.

— Ні, він не піде, — відповів Педро Куля.

Безногий знову підвівся й підійшов до них.

— Я вже торочу про це давно. Його треба відправити в лазарет.

— Він не піде, — повторив Педро Куля.

— Чому, сину мій? — запитав панотець Жозе Педро.

— Бачите, падре, з лазарету ніхто не вертається. Ніхто. А він один із нас, наш товариш. Ми не можемо вчинити так.

— Але закон, сину мій…

— Померти?

Падре здивовано глянув на Педро Кулю. Ці хлопці раз у раз роблять йому якісь несподіванки. Завжди вони виявляються розумнішими, ніж він думав. У глибині душі падре був згоден з цими словами.

— Він не піде, падре, — твердо заявив Педро Куля.

— Що ж ти збираєшся тоді робити, сину мій?

— Лікувати його тут.

— Але як?

— Покличу Дону Анінью.

— Та вона ж не вміє лікувати!

Педро Куля збентежився, але за хвилю сказав: