Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 61

— Тепер ти не будеш голодувати. Йди… Йди пограйся, погортай книжки. Увечері підемо в кіно. Ти любиш кіно?

— Так, сеньйоре.

Адвокат попрощався з ним приятельським кивком, Безногий вийшов, але встиг помітити, як Раул підійшов до дони Естер і сказав:

— Ти свята. Ну що ж, зробимо з нього людину… Посутеніло, запалили світло, і Безногий подумав, що в цей час капітани піску тиняються містом у пошуках їжі.

Шкода, що в кіно він не зможе кричати, коли головний герой кинеться на негідника, він не зможе кричати, як він робив у тих випадках, коли пробирався на гальорку «Олімпії» або іншого кінотеатру в Ітапажіпі. Тут же, в «Гуарані», в розкішному залі із зручними кріслами, йому доводилося дивитись фільм мовчки, а коли він у якийсь момент не стримався і свиснув, Раул одразу озирнувся і поглянув на нього. Правда, він усміхнувся, але зробив жест, щоб Безногий не свистів більше.

Потім вони повели його поласувати морозивом у барі навпроти кінотеатру. Коли Безногий їв свою порцію, то міркував, як ледве не вчинив непоправної дурниці — коли адвокат спитав його, чого він хоче, він мало не попросив холодненького пива. Але вчасно схаменувся і зажадав морозива.

В автомобілі, який вів адвокат, Безногий сидів позаду, поряд з доною Естер, яка розмовляла з ним. Розмова була нелегкою для Безногого, бо йому доводилося стежити за своєю мовою. Дона Естер розпитувала його про матір. Безногий відповідав як міг, роблячи великі зусилля, аби запам'ятати подробиці і не заплутатися потім. Нарешті вони приїхали додому на вулицю Граса. Дона Естер відвела Безногого в кімнату над гаражем.

— Ти не боятимешся спати сам?

— Ні, сеньйоро…

— Це ненадовго. Потім я тебе влаштую нагорі, в кімнаті, де жив Августо.

— Не треба, доно Естер, мені тут дуже добре.

Вона підійшла і поцілувала його.

— На добраніч, мій синку.

Вона вийшла, причинивши двері. Безногий замислився, стоячи без жодного жесту, без відповіді на її «добраніч», тримаючи руку на обличчі, на тому місці, куди його поцілувала дона Естер. Ні про що він не думав, нічого не знав. Ніжна ласка поцілунку, ласка, якої він ніколи не зазнав, ласка матері. Ніжна ласка на його обличчі. Світ ніби зупинився в мить цього поцілунку, все в ньому змінилось. На цілому світі існувало лише ніжне відчуття цього материнського поцілунку на обличчі Безногого.

Потім був жах снів про в'язницю, чоловіка в жилеті, який регочеться, поліцейських, що били Безногого, який бігав, накульгуючи по приміщенні. Але раптом з'явилася дона Естер, і поліцейські померли в жахливих муках, бо тепер Безногий був одягнений моряком і в руці у нього був батіг, як у героя кінофільму. Минуло вісім днів. Педро Куля вже кілька разів прогулювався перед будинком, аби дізнатися новини від Безногого, який чомусь зволікав. Минуло досить часу, щоб довідатись, де є речі, які легко винести з дому, і де добрі виходи, якими легко втікати. Дуже заважала служниця, яка думала, що він приходить заради неї. Якось, розмовляючи з нею, Педро Куля дуже спритно завів мову про Безногого:

— Що, у твоєї господині є син?