Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 60

Цього разу все було інакше: його не лишили на кухні у лахмітті, не вигнали спати в сад. Йому дали одяг, кімнату, їжу в їдальні. Він був гість, його прийняли як дорогого гостя. І, пихкаючи сигаретою, Безногий запитує себе, чому йому треба ховатися з нею, він міркує, не розуміючи багато чого. Він нічого не розуміє в тому, що відбувається. Обличчя в нього насуплене. Він згадує дні у в'язниці, побої, сни, що переслідують йото. І раптом його охоплює жах через те, що в цьому домі до нього поставилися добре. Так, саме жах через те, що до нього поставилися добре. Він не знає навіть чому, але йому страшно.

І він підводиться, виходить із своєї схованки і прямує з сигаретою просто під вікна сеньйори. Хай вони побачать, що він пропащий хлопчисько, що він не заслужив кімнати, нового одягу, їжі у їдальні. Хай його пошлють на кухню, тоді він продовжуватиме свою помсту, зберігатиме ненависть у серці. Бо коли ця ненависть зникне, він помре, в нього не буде жодної причини, щоб жити далі. І перед його очима проходить чоловік у жилеті, що спостерігає, як поліцейські дубасять Безногого, і регочеться. Це завжди заважатиме Безногому бачити добре обличчя дони Естер, опікунство падре Жозе Педро, солідарність сильного вантажника-страйкаря Жоана де Адама. Він завжди буде самотнім, і його ненависть спрямована проти всіх, білих і чорних, чоловіків і жінок, багатих і бідних. Тому його так жахає те, що до нього добре ставляться.

Надвечір господар дому Раул прийшов із своєї контори. Він був відомим адвокатом, викладав на юридичному факультеті, але передусім був пристрасним колекціонером. У нього була гарна галерея картин, колекція старовинних монет, рідкісні твори мистецтва. Безногий бачив, коли він увійшов. Цієї миті Безногий розглядав малюнки у дитячій книжці й сміявся над дурним слоном, якого обманула мавпа. Раул не побачив його, піднявся сходами. Проте невдовзі по тому служниця прийшла по Безногого й відвела його у кімнату дони Естер. Раул сидів там без піджака, курив сигарету. Він поглянув на хлопця з усмішкою, тому що Безногий був дуже зніяковілий.

— Заходь, заходь.

Безногий увійшов, накульгуючи, він не знав, де подіти свої руки. Дона Естер сказала:

— Сідай, синку, не бійся нічого.

Безногий сів на краєчок стільця і почав чекати. Адвокат вивчив його. Безногий готував відповіді на неминучі запитання. Він знову розповів вигадану вранці історію, та коли заплакав, адвокат звелів йому припинити плакати, встав і попрямував до вікна. Безногий зрозумів, що той схвильований, і цей наслідок його прикидання викликав у нього гордість. Він посміхнувся сам до себе. Та ось адвокат підійшов до дони Естер і поцілував її в лоб, скроню, а потім у губи. Безногий опустив очі. Раул підійшов до нього, поклав руку на плече і сказав: