Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 430

_{Веселощі й сміх навіть у трагічних подіях дають змогу утверджувати життєздатність народних характерів, саме завдяки цьому принципово оптимістичних, спрямованих у майбутнє. Образи героїв Амаду завжди сповнені власної гідності й сили, спроможності не лише до терпіння й мовчазного страждання, а й до сили активної, що може перебороти життєві перешкоди, утверджувати краще в людині всупереч несправедливому суспільному ладові, в якому вони живуть.}

_{Романам Амаду притаманні широка метафоричність, гротеск, гіперболізація, щедра насиченість міфологічними образами, взятими з гущі народних вірувань рідної письменникові Баїйї. Усе це й дає підстави визначати «баїйянські» романи Амаду як «карнавальні», сповнені неповторних картин життя бразільського народу, особливої атмосфери латиноамериканської дійсності.}

_{Твори Амаду останнього періоду, як правило, поряд з. «карнавальними» веселощами несуть у собі й гострий сатиричний заряд. У них завжди чітка спрямованість проти соціальної несправедливості, проти суспільного зла, проти експлуатації»— за рівність людей і справжній гуманізм.}

_{Одним з найвиразніших і, можливо, навіть у чомусь програмних творів «баїйянського» циклу Амаду став його роман «Крамниця чудес» (1969).}

_{Цей роман являє собою ретроспективний (починається все зі смерті семидесятип'ятилітнього героя) життєпис мулата Педро Аркашко Ожеуби, письменника і вченого, народного мудреця, одного з найвищих жерців народної, язичницької релігії, що кохався у жінках і вині.}

_{Педро Аркашко виступає уособленням усієї бразильської нації. Письменник їдуче висміює расистські концепції про неповноцінність негрів і мулатів, доводячи, що немає в Бразілії «чистокровних» бразільців, а сама культура цієї країни — «мулатка» за походженням. Злиття різних культурних нашарувань, різних націй і вірувань породжує в Бразілії своєрідну культуру, в якій водночас живуть і давні вірування афроіндіанських релігій, і сучасна наука, і новітні досягнення цивілізації.}

_{Були часи, коли у Бразілії заборонялись язичницькі релігії й народні свята та карнавали. Але заборонити — не означає знищити. Народ захищав і зберігав свою культуру. «Ми помремо, воюючи, розважаючись у бійці, — каже побратим Педро Аркашко майстер Лідіо. — Педріто несеться попереду, за ним Огун зі зміїними руками, дай мені посміятися, куме, нічого смішнішого в житті я не бачив. Ми помремо, воюючи, молодими, сміливими. Плювати на поліцію. Хай живе народ Баїйї».}

_{Один з професорів університету, шануючи книги, наукові праці Педро Арканжо, допитується в нього: «Я питаю, як це можливо, що ви вірите в кандомбле?.. Бо ж таки вірите, чи не так? Якщо б не вірили, то не погоджувалися б на все: співати, танцювати, робити якісь жести, дозволяти цілувати собі руку. Все це дуже гарно, так, сеньоре чернець, звичайно, захоплюєтесь, але давайте визнаємо, майстре Педро, що це дуже примітивне, це — забобони, варварство, фетишизм, зародковий стан цивілізації. Як можна?.. Я хочу знати, як ви можете узгоджувати свої наукові знання з обрядами кандомбле. Ось що я хочу знати. Я матеріаліст, ви знаєте, й інколи я дивуюсь деяким суперечностям людської істоти… Ось, наприклад, ви. Складається враження, що в вас існує дві людини: та, що пише книги, і та, що витанцьовує на тсррейро».}