Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 429

_{Трохи менш оптимістичне закінчення роману «Повернення блудної доньки». Але і тут принципово важливі оптимістичні, стверджувальні акценти. Хоча зовнішньо Тьєта зазнає поразки через передсуди і святенницьку мораль мешканців Агресті і своїх родичів, все ж вона перемогла, очоливши боротьбу земляків яа збереження навколишньої природи.}

_{І юний Рікардо саме завдяки їй, Тьеті, не тільки навчився гостро критично дивитись иа догматичну мораль, що проповідувалася йому в семінарії, на заклики до благочестя і послуху, які аж ніяк не відповідають тому, що юнак бачить в навколишньому світі, але й разом з Тьєтою та інженером Педро стає найактивнішим учасником, одним з керівників боротьби мешканців Агресті за ліквідацію екологічної загрози.}

_{Становлення чоловіка з юнака — заслуга жінки, і їй також належить значна роль у тому, якими очима молодий чоловік дивитиметься на світ, як в ньому буде діяти.}

_{Нетривале кохання-пристрасть зв'язують Тьєту і Рікардо, Леонору і Асканіо. Це ілюзія, самообман, обидві жінки розуміють це і від'їжджають смутні, готові примиритися зі своєю долею. Крізь сарказм, з яким Амаду малює святенницькі звичаї мешканців Агресті, добропорядних на перший погляд, але готових часто перегризти горлянку один одному задля грошей чи влади, пробивається виразна нотка суму, коли Тьєта і Леонора від'їздять у Сан-Пауло. Бал скінчився — і Попелюшка поспішає додому, до своєї брудної грубки. Але за цією легкою печаллю, за комічними і трагікомічними ситуаціями, в які потрапляють герої роману, стає раптом зрозумілим одне: якою глибинною є потреба цих пропащих жінок у справжньому почутті, в правдивості й щирості, у звичайному людському щасті, якого їх позбавила доля… Така велика ця потреба, що навіть ілюзії, повітряні палаци вони намагаються зберегти для себе аж до останньої хвилини, в глибині душі завжди усвідомлюючи, що подібне щастя нетривале, крихке і йому невдовзі прийде кінець.}

_{Ось звідси, не кажучи вже про бурхливий південний темперамент і відсутність традиційних релігійних канонів у країнах Латинської Америки, чиє населення — це мішанина найрізноманітніших рас і народів, і зростає розуміння та прихильне ставлення письменника до плотських чуттєвих радощів простої людини, якій нерідко тільки й лишається у житті, що ця недовга мить щастя-забуття, оскільки (як у Тьєти і Леонори, у «капітанів піску», у Терези Батісти, так і у багатьох героїв з романів «Дона Флор і два її чоловіка», «Пастирі ночі» та й взагалі всіх творів «баїйянського циклу») можливість істинного щастя суспільство в них відняло.}

_{Саме тому чуттєве кохання, опоетизоване й романтизоване, як і магія кандомбле чи макумби, як усе те, що відкидає офіціозна мораль суспільства споживачів і що приймає народ, проймає всі твори Амаду, наділяючи їх часом воістину раблевіанською гротескністю і гоголівським гумором.}