Читать «Капітани піску. Габрієла» онлайн - страница 19
Жоржі Амаду
— Ти що, обкрадаєш товариша? Хлопець мовчав, чухаючи нам'яту шию.
— Завтра ж заберешся звідси… Такі мазурики нам не потрібні. Підеш до хлопців Езекіела, це вони обкрадають один одного.
— Я тільки хотів подивитися…
— Що ж ти хотів подивитися руками?
— Присягаюся, я поліз глянути на його медаль.
— Викладай по-чесному, а то заробиш у пику. Тичка заступився:
— Облиш його, Педро. Може, він і справді хотів подивитись на медаль. Це та медаль, яку мені подарував падре Жозе.
— Авжеж. Я хотів лише подивитись. Присягаюся! — Хлопець трусився зі страху. Він знав, що значить бути вигнаним з ватаги капітанів піску, що значить піти до хлопців Езекіела — езекіелці або відсиджують за гратами, або опиняються у виправній колонії.
Тичка знову заступився за хлопця, і Педро Куля повернувся й підійшов до Професора. Хлопець тремтячим голосом пояснив Тичці:
— Я все розповім з самого початку. Сьогодні я познайомився з одною дівчинкою. Це було в Солом'яному містечку. Я пробрався в один дім, щоб украсти піджак. Раптом з'явилася дівчинка й запитала, чого мені треба. Ми розговорились. Я пообіцяв, що завтра принесу їй подарунок. Вона хороша, добре поставилася до мене. Розумієш? — Хлопець заплакав, його ніби душили сльози безсилої злості.
Тичка взяв медаль, подарунок падре Жозе, покрутив її в руках і раптом подав хлопцеві:
— Візьми подаруй їй. Тільки не розповідай Педро Кулі.
Світало, коли на складі з'явився Кангасейро. Голова цього уродженця сертану була скуйовджена. Взутий він був у альпаргати. Мулат похмуро оглянув приміщення, побачив сплячого Жоана Здоровила й переступив через нього. Плюнув додолу й розтер ногою плювок. Під пахвою він ніс газету. Очі його весь час бігали по всьому бараку, вперто шукаючи когось. Вгледівши Професора, він підняв над собою газету в мозолястих ручиськах. Незважаючи на ранню годину, він попрямував до Професора й почав його кликати:
— Професоре, Професоре…
— Що таке? — Той уже дрімав.
— Мені щось потрібно.
Професор підвівся. У темряві було майже не видно похмурого обличчя Кангасейро.
— Це ти? Чого тобі?
— Я хочу, щоб ти прочитав повідомлення про Лампіана. Ось надруковано в «Діаріо». Там є його портрет.
— Облиш, завтра.
— Ні, зараз. Не відкладай на завтра, що можна зробити сьогодні.
Професор пошукав свічку, засвітив її і став читати газетне повідомлення. Лампіан вдерся в одне з містечок штату Баїя, убив вісім солдатів, згвалтував кількох дівчат, пограбував сейф префектури. Похмуре лице Кангасейро просяяло. Рот розтягнувся в широкій посмішці. Він забрав у Професора газету й рушив у свій куток, щоб вирізати портрет славетного Лампіана. В душі його цвіла весна.
Вони чекали, щоб сторож пішов. Але той затримався, оглядаючи порожню вулицю. Трамвай зник за поворотом. Це був останній вечірній вагон. Сторож закурив сигарету. Через вітер йому довелося потратити три сірники. Потім він підняв комір плаща.
Вітер приносив з міських околиць, де росли мангові й сапотові дерева, вогку прохолоду. Троє хлопців виждали, поки пішов сторож, потім перебігли на той бік вулиці й гайнули в завулок.
