Читать «Поєдинок з абвером» онлайн - страница 76

ОСТАННІЙ РЕЙД

Крокував планетою 1945 рік — останній рік другої світової війни. Фронт невпинно котився зі сходу на захід та з півночі на південь. Червона Армія визволяла від фашистської неволі країни Центральної Європи, але гітлерівці ще чинили запеклий опір. Німецьке командування покладало великі надії на укріплення в Словаччині. Вороже угруповання «Південь» готувалось до контрнаступу, скупчуючи свої сили в районі словацьких міст Банська Бистриця, Рожнява, Брезно.

Спецзагін на чолі з М.П.Морським, що діяв на той час у районі Банської Бистриці та Ружомберока, був вимушений часто передислоковуватись і дедалі вище підніматися в гори, щоб уникнути сутичок з переважаючими силами противника. Ворожі підрозділи особливо скупчувались поблизу залізничних та шосейних шляхів. Діяльність загону звужувалась, а іноді ставала зовсім неможливою. Радіохвилі все частіше несли в Центр повідомлення про важкі бої з гітлерівцями, скрутне становище, відсутність боєприпасів, харчів, про людські втратив

Невтішні радіограми надходили і від Зіни, яка виїхала до Німеччини слідом за «Соколом». Шлезінгер відбув до фашистської столиці згідно з наказами з Берліна й Києва. Тривалий час він не виходив на зустріч із зв’язковою, не давав про себе жодної інформації. Намагання відновити перерваний зв’язок не давали бажаних наслідків. Що сталося з «Соколом», куди він пропав — лишалось загадкою. Пайчер теж безслідно зник разом зі своєю сім’єю.

— Що робитимемо із загоном Морського? — запитав генерала полковник Сидоров, передаючи йому радіограму, в якій повідомлялося:

«…Після 6-годинного бою гітлерівці захопили і спалили наш табір. Щоб уникнути оточення, пробиваємось далі в скелясті гори по глибокому снігу».

Генерал задумався. Потім розкрив папку, що лежала на столі, й простягнув Сидорову щойно одержане з Москви повідомлення:

«Верховне Головнокомандування Червоної Армії зобов’язало 2-й і 4-й Українські фронти розгромити основні сили ворожого угруповання «Південь» і визволити південну Чехословаччину від фашистської неволі».

— То що робитимемо із загоном Морського? — запитав на цей раз уже генерал.

— На мій погляд, йому слід іти на з’єднання з частинами Червоної Армії. Основне завдання він виконав. З наближенням фронту до району дій загону, останній може потрапити у ще скрутніше, або й безвихідне становище…

— От вам і відповідь на питання.

Увечері Морський одержав розпорядження Центру: «Ідіть на з’єднання з Радянською Армією. Маршрут вибирайте, виходячи з обстановки. Час і місце переходу лінії фронту заздалегідь повідомте для попередження командування фронту».

У штабі почалась підготовка до походу на схід. Бобров, який кілька діб вишукував найбезпечніший шлях до фронту, дійшов висновку, що тільки гірські стежки надійні для переходу.

Начальника штабу підтримав комісар, але вимагав провести попередню розвідку. Це означало, що треба комусь пройти важким і небезпечним о цій порі року гірським маршрутом.

У першопрохідці зголосився один з досвідчених командирів груп розвідки Олександр Ларіонов.