Читать «Поєдинок з абвером» онлайн - страница 35

Бійці докоряли Рудольфові Лішку за те, що не підняв їх одразу ж, як тільки помітив підозрілого. Та він і сам шкодував — із самих рук вислизнув «лісовий птах».

Партизани вернулися в табір і про все доповіли начальникові штабу загону.

— Цей втікач з України, либонь, уже розкумекав, що до чого, — мовив контррозвідник загону Олександр Олевський, розглядаючи документи. — Мабуть, зрозумів, що незабаром з кубла «Гіві» тільки пух полетить, тож вирішив облетіти його стороною. А папери заховав про всяк випадок. Гадаю, блукає десь недалеко, вигадує собі якусь вірогідну легенду, щоб приєднатися до партизанів.

Олевський не помилився.

Через кілька днів, перевіряючи групу бійців, котрі нещодавно прийшли до загону Морського, він виявив Івана Чорновуса. Той розповів про себе: народився в Ростовській області в сім’ї селянина, закінчив три класи сільської школи, працював стрілочником на залізничній станції в Батайську, де і потрапив в окупацію. В лютому сорок третього року окупанти перевели його в Таганрог. Там працював зчіплювачем вагонів. За випадкове пошкодження вагона був ув’язнений і вивезений до Жмеринського табору. Пізніше, коли бранців везли до Німеччини через Словаччину, йому разом з іншими шістьма арештантами вдалося втекти з ешелону. В кінці вересня 1944 року приєднався до партизанського загону майора Волинського. В бою з карателями був поранений, відстав од загону і пізніше разом з партизаном Зайцевим потрапив у загін Морського.

Чорновус запевняв Олевського, що ненавидить окупантів, нічого не робив на користь німців. Сумніву не було: цей «партизан» і є той самий Чорновус Іван, власник захованих у дуплі паперів. Але, щоб не сполохати «птаха», контррозвідник зробив вигляд, наче повірив йому. Чорновус лишився в загоні під наглядом, звичайно.

Тим часом командир загону вирішив послати до вікульської шпигунської школи когось з досвідчених розвідників, забезпечивши його знайденими в дуплі документами. Шостак був обізнаний з місцями перебування Чорновуса, добре знав місто Самбір, а також поліційних верховодів, під керівництвом яких працював Чорновус. На думку Морського й Григор’єва, це мало стати найпереконливішим доказом того, що Шостак чи підготовлена ним людина — не підставна особа.

Але спочатку треба було вивчити біографію Чорновуса та його характерні особливості. Цим зайнявся сам Шостак з допомогою Морського.

…Командир викликав до себе Чорновуса. Зустрів його так, наче давнього знайомого.

— Сідай, Іване, — запросив.

Прибулий швидко заспокоївся. Очевидно, був певен, що легенда справила на Морського належне враження.

— Випадково довідався, що ти з Ростовщини, — почав командир.

— Так, із Самарського району, з села Нова Миколаївка. Але довше жив і працював у Батайську.

— А я з Азовського району, з Павлівки. Радий, що зустрів земляка. Тож і викликав, аби познайомитись, допомогти, якщо потреба є в чомусь.

Чорновус дещо знітився, проте розмову підтримав. Оповідав про чарівну красу Дону, всіляко показував, що дуже радіє зустрічі з таким уславленим земляком.

Розмова тривала довго. Свідками й учасниками її стали розвідники Шостак, Григор’єв, Олевський, які в різний час, як і було домовлено, зайшли до землянки. Морський жартував, навіть про «цимлянське» згадував.