Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 314

— Отже, вам ще нічого не відомо в Петрограді? — перебила вона. Низький голос її тремтів у горлі. — Вам не відомо, що вчора вночі був обшук у полковника Сидорова… Знайдено план евакуації і деякі мобілізаційні списки… Вам не відомо, що сьогодні на світанку заарештовано Віленкіна… — Випроставши судорожно груди, вона підвелася з дивана, відігнула портьєру, що висіла на дверях, обернулася до Даші: — Ідіть сюди. З вами будуть говорити…

— Пароль, — владно сказав чоловік, що стояв спиною до вікна. Даша простягнула йому картонний трикутник. — Хто вам передав це? (Даша почала пояснювати). Коротше!

Він тримав лівою рукою коло рота шовкову носову хустку, що закривала його смугле чи, може, загримоване обличчя. Невиразні, з жовтим обідцем очі нетерпляче придивлялись до Даші. Він знову перебив її:

— Вам відомо: вступаючи в організацію, ви рискуєте життям?

— Я самотня й вільна, — сказала Даша. — Я майже нічого не знаю про організацію. Никанор Юрійович дав мені доручення… Я не можу більше сидіти згорнувши руки, Запевняю вас, я не боюсь ні роботи, ні…

Ви зовсім дитина. — Він сказав це так само уривчасто, але Даша насторожено підвела брови.

— Ви — жінка? (Вона не відповіла). В даному разі це важливо. (Вона ствердно нахилила голову). Про себе можете не розповідати, я вас усю бачу. Я вам довіряю. Ви здивовані?

Даша тільки кліпнула. Уривчасті, впевнені фрази, владний голос, холодні очі швидко зв’язали її незміцнілу волю. Вона відчула те полегшення, коли біля ліжка сідає лікар, блискаючи премудрими окулярами: «Ну, ангел мій, з сьогоднішнього дня ми будемо поводитись отак…»

Тепер вона уважно оглянула цього чоловіка з хустинкою коло обличчя. Він був невисокий на зріст, в м’якому капелюсі, в захисному, гарно пошитому пальті, в шкіряних крагах. І одягом, і точними рухами він схожий був на іноземця, говорив з петербурзьким акцентом, невиразним і глухуватим голосом:

— Ви де спинилися?

— Ніде, я сюди прямо з вокзалу.

— Дуже добре. Зараз ви поїдете на Тверську, в кафе «Бом». Там попоїсте. До вас підійде один чоловік, ви впізнаєте його по шпильці в галстуку — у вигляді черепа. Він скаже парольї «З богом, в добру путь». Тоді ви покажете йому оце. — Він розірвав картонний трикутник і одну половину віддав Даші. — Покажіть так, щоб ніхто не бачив. Він дасть вам дальші інструкції. Коритися йому беззаперечно. У вас є гроші?

Він вийняв з бумажника дві думські асигнації по тисячі карбованців.

— За вас будуть платити. Ці гроші постарайтеся зберегти на випадок несподіваного провалу, підкупу, втечі. З вами може трапитись усе. Ідіть… Заждіть… Ви добре зрозуміли мене?

— Так, — із запинкою відповіла Даша, складаючи тисячні папірці все в менший і менший квадратик.

— Ні слова про побачення зі мною. Ні слова нікому про те, що ви були тут. Ідіть.

Даша пішла на Тверську. Вона була голодна і стомлена. Дерева Тверського бульвару, похмурі люди, що проходили зрідка, — пливли, наче крізь туман. І все-таки їй було спокійно тому, що скінчилась болісна непорушність, і незрозумілі їй події підхопили її чортовим колесом, понесли в дике життя.