Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 316

За ці дні це була вже третя політична система, з якою знайомилась Даша. Тепер вона просто злякалася. Навіть забула про голод. Задоволений враженням, що він його справив, Жиров удався до подробиць:

— Хіба ви не блюєте кров’ю, коли дивитесь на банальність сучасного міста. Мій друг, Валет, геніальний художник, — та ви пам’ятаєте його, — склав план — як цілком змінити обличчя міста… Зламати й наново збудувати — ми не встигнемо до карнавалу… Дещо вирішено висадити в повітря, — звичайно, Історичний музей, Кремль, Сухареву башту, будинок Перцова… Вздовж вулиці ставимо, на всю висоту будинків, дощані щити і розмальовуємо їх архітектурними сюжетами новітнього, небувалого стилю… Дерева, — натуральне листя недопустиме, — дерева ми офарбовуємо з допомогою пульверизаторів у різноманітні кольори… Уявляєте — чорні липи Пречистенського бульвару, моторошно ліловий Тверський бульвар… Страхіття! Ухвалено також всенародне блюзнірство над Пушкіним… Даріє Дмитрівно, а пригадуєте «прекрасні блюзнірства» і «боротьбу з побутом» на квартирі Телєгіна? Адже з нас тоді знущались.

Дрібно, наче мерзлякувато, посміюючись, він згадав минуле, ближче підсунувся до Даші і вже кілька разів, жестикулюючи, зачепив її ледве опуклі груди…

— А ви пам’ятаєте Єлизавету Київну — з баранячими очима? Вона була до паморок закохана у вашого жениха і зійшлася з Безсоновим. Її чоловік — дуже видатний анархіст-бойовик, Жадов… Він та Мамонт Дальський — головні наші козирі. Слухайте, і Антошка Арнольдов тут! За Тимчасового уряду орудував усією пресою, два власних автомобілі… Жив з аристократками… Одна у нього була — угорка з «Вілла Роде», — такої дивовижної краси, — він навіть спав з револьвером коло неї. Їздив у Париж в минулому липні, — мало його не призначили послом… Осел!.. Не встиг перевести валюту за кордон, тепер голодує, як сучий син. Еге ж, Даріє Дмитрівно, треба йти в ногу з новою епохою… Антошка Арнольдов загинув тому, що завів шикарну квартиру на Кірочній, золочені меблі, кофейники, сто пар черевиків. Палити, ламати, рвати на клапті всі забобони. Абсолютна, звірина, первісна свобода — от! Іншого такого часу не трапиться… І ми здійснимо велику спробу. Всі, хто тягнеться до міщанського добробуту, — загинуть… Ми їх розчавимо… Людина — це нічим не обмежене бажання… — Він притишив голос, прихилившись до Дашиного вуха: — Більшовики — лайно… Вони тільки тиждень були хороші, в Жовтні… І зразу потягли на державність. Росія завжди була анархічною країною, російський мужик — природний анархіст. Більшовики хочуть перетворити Росію на фабрику, — дурниця. Не вдасться. У нас Махно… Перед ним Петро Великий — щеня… Махно на півдні, Мамонт Дальський і Жадов у Москві… З двох кінців запалимо. Сьогодні вночі я вас поведу в деякі місця, самі побачите, який розмах… Згода? Ходімо?