Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 292

Махна стали серйозно остерігатися, але селяни його не виказували, бо чим ближче підходив час до революції 1905 року, тим рішучіше Махно докучав поміщикам. І коли, нарешті, запалали садиби, коли селянство виїхало орати панську землю, — Махно кинувся в міста на велику роботу. На початку 1906 року він напав з молодцями в Бердянську на казначейство, застрелив трьох чиновників, захопив касу, але був виказаний товаришами і потрапив в Акатуй на каторгу…

Через дванадцять років, визволений Лютневою революцією, він знову з’явився в Гуляйполі, де селяни, не слухаючи двозначних розпоряджень Тимчасового уряду, вигнали поміщиків і поділили землю. Махно нагадав про старі заслуги і був обраний товаришем голови у волосне земство. Він зразу взяв круту лінію на «вільний селянський лад», на засіданні місцевої управи оголосив земців буржуями й кадетами; розгарячившись у суперечці, застрелив тут же на засіданні члена управи і сам призначив себе головою і районним комісаром.

Тимчасовий уряд нічого з ним вдіяти не міг. Через рік прийшли німці. Махнові довелося втікати. Деякий час він мандрував по Росії, поки, влітку вісімнадцятого року, не потрапив у Москву, що кишіла в той час анархістами. Тут були і старий Аршинов, що меланхолійно споглядав події революції, якими, через незрозумілу йому примху долі, керували більшовики, і могутній теоретик і стовп анархії —«матері порядку» — Волін, який ніколи в житті не розчісував бороди й волосся, і нетерплячий честолюбець Барон, і Артен, і Тепер, і Яків Алий, і Краснокутоький, і Глагзон, і Цінціпер, і Черняк, і багато інших великих людей, які ніяк не могли зачепитися за революцію, сиділи в Москві без грошей, з єдиною повісткою щоденних засідань: «Постановка організації і фінансові справи»… Одні з них згодом стали вождями махновської анархії, інші — учасниками висадження в повітря Московського комітету більшовиків у Леонтієвському провулку.

Безперечно, що приїзд Махна справив враження на анархістів, які нудьгували в московських кофейнях. Махно був людина діла, до того ж рішуча. Було надумано — їхати Несторові Івановичу в Київ і перестріляти гетьмана Скоропадського та його генералів.

Удвох з підручним анархістом Махно перейшов у Бєленіхіні український кордон, приспавши пильність страшного комісара Саєнка, що контролював там дороги. Переодягнувся офіцером, але в Київ їхати роздумав: в ніс йому вдарив вільний вітер степів, і не до смаку здалася конспіративна робота. Він чкурнув прямо в Гуляйполе.

У рідному селі він зібрав п’ятірку надійних хлопців. З сокирами, ножами й обрізами засів у яру поблизу економії поміщика Рєзникова, уночі пробрався в будинок і вирізав без великого галасу поміщика з трьома братами, які служили в державній варті. Будинок підпалив. На цій справі він здобув сім гвинтівок, револьвер, коней, сідла і кілька поліцейських мундирів.

Не гаючи тепер часу, добре озброєний і на конях, він вривається з своєю п’ятіркою на хутори, запалює їх з чотирьох кінців. Він поповнює загін. З шаленим запалом кидається він з одного кінця повіту в другий і очищає його від поміщиків. Нарешті він наважується на одну справу, яка широко прославила його.