Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 291

Стілець захитався, довговолосий пожбурив його ногою. Катя аж здригнулась, побачивши нарешті обличчя цього маленького чоловіка в чорному напіввійськовому костюмі. Він здавався переодягненим монашком. З-під сильних надбрів’їв, із западин дивились на Катю карі, шалені, пильні очі. Обличчя було рябувате, з жовтизною, чисто вибрите — жіноче, і щось у ньому здавалось недостиглим і лютим, як у підлітка. Все, крім очей, старих і розумних.

Ще дужче здригнулася б Катя, якби знала, що перед нею стоїть сам батько Махно. Він розглядав молоду жінку, що сиділа на ліжку, в запорошених черевиках, у пом’ятому, ще елегантному шовковому платті, в темній хустинці, зав’язаній по-селянському, і, видно, не міг угадати — що воно за птиця залетіла в хату. Довгу верхню губу його перекосило усмішкою, що відкрила рідко посаджені зуби. Спитав коротко, різко:

— Чия?

Катя не зрозуміла, затрясла головою. Усмішка сповзла з його обличчя, і воно стало таким, що у Каті затремтіли губи.

— Ти хто? Проститутка? Якщо сифіліс — розстріляю. Ну? По-російськи говорити вмієш? Хвора? Здорова?

— Я полонена, — ледве чутно промовила Катя.

— Що вмієш? Манікюр знаєш? Інструменти дамо…

— Гаразд, — ще тихше відповіла вона.

— Але розпусти не заводь в армії… Зрозуміла? Залишайся. Повернусь увечері після бою — почистиш мені нігті.

Багато чого говорилося в народі про батька Махна. Говорили, що, бувши на каторзі в акатуйській тюрмі, він багато разів намагався втекти і втік, але був застуканий у дров’яному сараї і сокирою бився з солдатами. Йому переламали прикладами всі кості, посадили на цеп; і три роки він сидів на цепу, мовчав, як тхір, тільки день і ніч стягав і не міг стягнути з себе залізні наручники. Там, на каторзі, він заприятелював з анархістом Аршиновим-Маріним і став його учнем.

Родом Нестір Махно був з Катеринославщини, з села Гуляйполе, син столяра. Бити його почали змалку, коли він служив у роздрібній крамниці, і тоді ж прозвали тхорем за злість і карі очі. Коли після прочухану він ошпарив окропом старшого прикажчика, — хлопчину вигнали. Він підібрав собі ватагу: лазили по баштанах, по садках, хуліганили, жили вільно, поки батько не віддав його в друкарську науку. Там нібито його побачив анархіст Волін, що став через вісімнадцять років начальником штабу і вченою головою всієї справи у Махна. Хлопчик нібито так сподобався Воліну, що той почав учити його грамоти й анархізму, віддав у школу, і Махно зробився вчителем. Але це невірно. Махно вчителем ніколи не був, і вірніше вважати, що й Воліна він узнав уже згодом, а з анархізмом обізнався через Аршинова, на каторзі.

З 1903 року Махно знову починає бешкетувати в Гуляйполі, але вже не на баштанах і городах, а по панських маєтках, по коморах крамарів: то виведе коні, то очистить погріб, напише записку крамареві, щоб поклав гроші під камінь. З поліцією у нього в той час велась дивна і п’яна дружба.