Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 267

Дивлячись весь час на начштабу, Сорокін простягнув руку, велику й сильну, і, промахнувшись, стиснув повітря замість шийки пляшки. Коротка судорога звела його рот, вуса настовбурчились. Але він узяв шяшку і налив дві стопки:

— Сідай, пий.

Бєляков скоса глянув на мереживо Зінчиних панталон, підійшов до столу. Сорокін сказав:

— Коли б ти не був розумний — був би ти в розході… Дисципліна… Моя дисципліна — бій. Ану, нехай хто з вас підніме маси… А я поведу, і дай тільки час — ніхто не може, один я роздавлю білогвардійську наволоч… Світ здригнеться… — Ніздрі його захопили повітря, червоні жили запульсували на скронях. — Без цекістів і Кубань вичищу, і Дон, і Терек… Майстри вони співати в Катеринодарі, комітетчики… Сволочі, боягузи… Ну, то що ж, я на коні, в бою, я — диктатор… Я веду армію!

Він простягнув руку до склянки з спиртом, але Бєляков швидко перекинув його склянку:

— Досить пити…

— Ага. Наказуєш?

— Прошу, як друга…

Сорокін відкинувся на стільці, кілька разів коротко зітхнув, почав озиратися, поки погляд його не спинився на Зінці. Вона провела нігтиком по струнах.

— «Дьішала ночь…» — заспівала вона, ліниво звівши брови.

Сорокін слухав, і жили дужче пульсували на скронях. Підвівся, відхилив назад Зінчину голову і жадібно став цілувати в рот. Вона перебирала струни, потім гітара сповзла з її колін.

— Оце інша річ, — добродушно сказав Бєляков. — Ех, Сорокін, люблю я тебе, сам не знаю за що — люблю.

Зінка нарешті визволилась і, вся червона, низько нагнулась, піднімаючи гітару. Яскраві очі її блиснули з-під розпатланого волосся. Кінчиком язика облизала припухлі губи.

— Фу, боляче зробив…

— А знаєте що, друзі? У мене є про запас заповітна пляшечка…

Бєляков обірвав, подавившись словом. Рука з розчепіреними пальцями повисла в повітрі. За вікном ляснув постріл, загули голоси. Зінка з гітарою, наче на неї дмухнули, вилетіла з кімнати. Сорокін нахмурився, пішов до вікна…

— Не йди, я раніш узнаю в чому річ, — поквапливо сказав начштабу.

Скандали і стрільба в розташуванні ставки головкома були звичайним явищем. До складу сорокінської армії входили дві основні групи: кубанська — козача, ядро якої було сформоване Сорокіним ще минулого року, і друга — українська, зібрана з залишків українських червоних армій, які відступали під тиском німців… Між кубанцями й українцями точилася затяжна ворожнеча. Українці погано держали фронт на чужій їм землі і не дуже панькались з фуражем та продовольством, коли доводилось проходити через станиці.

Бійки і скандали траплялись щодня. Але те, що почалось сьогодні, виявилось більш серйозним. З криком мчали кінні козаки. Від огорож і садів перебігали злякані купки червоноармійців. Десь коло вокзалу лунала шалена стрільба. На майдані перед вікнами штабу дико кричав, повзаючи в поросі і крутячись, поранений козак.