Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 265

Олексій Толстой

В ту ж хвилину Іван Ілліч кинувся і схопив Сорокіна за руку біля кисті, не даючи йому підняти револьвер. Соколовський затулив собою начштабу. Всі четверо важко дихали. Сорокін вирвався, сунув револьвер у кишеню і вийшов, грюкнувши дверима так, що полетіла штукатуркас.

Грюкнули двері, затихли шалені кроки головкома.

Начштабу промовив примирливо-басовито:

— Можу вас запевнити, товариші: якби я підписав наказ, нещастя могло б набрати великих розмірів.

— Яке нещастя? — кашлянувши, хриплувато запитав Соколовський. Начштабу чудно глянув на нього.

— Ви не догадуєтесь, про що я кажу?

— Ні. — У Соколовського затремтіли куточки очей.

— Я кажу про свою армію…

— Що таке?

— Я не маю права розкривати воєнні таємниці перед комісаром полку. Хіба ж не так, товаришу? За це ви перший повинні мене розстріляти… Але ми зайшли надто далеко. Гаразд… Беріть усе на свою відповідальність…

Він підійшов до карти, втиканої прапорцями. Соколовський і Телєгін також підійшли і стали за його спиною. Видно, те, що близько біля нього гаряче дихали два роти, було трохи неприємно начштабу — лопатки його під сорочкою зарухались. Але він спокійно витягнув брудну зубочистку, і згризений кінчик її сковзнув по карті від триколірних прапорців у південному напрямі в густе розташування червоних.

— Ось де білі, — сказав начштабу.

— Де, де? — Соколовський впритул підступив до карти, блукаючи по ній осліплими очима. — Але це ж Торгова…

— Так, це Торгова. Коли вона буде взята, для білих шлях наполовину розчищений.

— Не розумію… Ми вважали, що білі десь далі на північ, принаймні верст на…

— То ми вважали, товаришу комісар, а не білі. Торгова в теперішній момент перебуває під концентричним ударом. У білих аероплани й танки. Це не колишня корніловська банда… Вони діють по внутрішніх лініях, завдаючи ударів, де хочуть. Ініціатива в їхніх руках…

— На північ від Торгової Сталева дивізія Дмитра Жлоби, — сказав Телєгін…

— Розбита…

— А кавбригада?..

— Розбита…

Соколовський сіпнув шиєю, ступив ближче до карти.

— Ви дуже витримана людина, товаришу, — промовив він. — Ви наче вже примирилися з тим, що Торгова взята. Той розбитий і цей розбитий. — Він обернувся до начштабу: — А наша армія?

— Ми ждемо розпорядження главковерха. У товариша Калніна свої розрахунки. Штаб головкома не може, стукаючи кулаками, вимагати у ставки главковерха наступу, — як ви гадаєте? Війна не мітинг.

Начштабу тонко усміхнувся. Соколовський не дихаючи дивився в його товсте, спокійне обличчя. Начштабу витримав погляд.

— Ось які справи, товариші, — сказав він, повертаючись до стола. — Ось чому я не маю права зняти жодної частини з фронту, хоч би це здавалось цілком розумним і необхідним… Наше становище дуже не легке. Отже, повертайтеся негайно в свою частину. Все, що я вам сказав, поки що заборонено оголошувати. Треба зберегти цілковитий спокій в армії. Що ж до полку Пролетарської свободи — за долю його можете не турбуватися, я одержав заспокійливі відомості…

Брови начштабу зсунулись над карлючкуватим носом. Кивнувши головою, він відпустив відвідувачів. Соколовський і Телєгін вийшли з кабінету. В сусідній кімнаті черговий чистив нігті, стоячи біля вікна. Коли Соколовський і Телєгін виходили, він чемно їм вклонився.