Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 240

В юрбі навіть крекнули після цих слів. Григорій Карлович весь час свдів, насунувши козирок на очі,-уважно придивлявся до селян. Один раз на повному обличчі його майнула переможна усмішка, — видно, він впізнав когось. Офіцер скінчив промову. Мужики мовчали.

— Я виконав свій обов’язок. Тепер скажіть ви, пане Міль, — звернувся до нього офіцер.

Григорій Карлович дуже шанобливими словами відхилив цю пропозицію:

— Пане лейтенант, мені з ними говорити нема про що. Вони й так усе зрозуміли.

— Гаразд, — сказав офіцер, якому було байдуже. — Август, поїхали!

Солдат у безкозирці ляснув батогом, і військовий візок покотився крізь юрбу, що розступилася, до князівського будинку, де ще три дні тому перебував волвиконком. Селяни дивилися вслід.

— Взявся в боки німець, — промовив у юрбі чийсь голос.

— А Григорій Карлович, люди добрі, щось мовчить.

— Зажди, він ще розговориться.

— От біда, господи, — та за що ж це?..

— А тепер скоро жди справника.

— В Сосновку вже прибув. Скликав сход і давай людей лаяти: ви, мовляв, такі-сякі, грабіжники, бандити, забули дев’ятсот п’ятий рік? Години зо три чистив, і все по матері. Всю політику пояснив.

— А що ж тепер буде?

— А шмагати будуть.

— Зажди, а як же зоране? Чиє воно тепер?

— Зоране споловини. Зібрати дадуть, половину — князеві.

— Ех, чорт, піду я…

— Куди підеш, дурню?..

Поговорили селяни, розійшлись. А надвечір понесли в князівський будинок дивани, крісла, ліжка, фіранки, золочені рами з дзеркалами й картинами.

У Красильникова вечеряли, не засвічуючи світла. Олексій щоразу клав ложку, оглядався на вікно, зітхав. Мотрона ходила тихо, як миша, від печі до столу. Семен сидів зсутулившись, кучеряве темне волосся падало йому на лоб. Прибираючи шматки, ставлячи миску з новою стравою, Мотрона раз у раз торкалась його то рукою, то грудьми. Але він не підводив голови, мовчав уперто.

Раптом Олексій відхилився до вікна, ударив у нього нігтями, виглянув. Тепер у вечірній тиші було ясно чути здалека дикий, довгий крик. Мотрона зараз же сіла на лаву, затиснула руки між коліньми.

— Ваську Дементьєва б’ють, — тихо промовив Олексій, — недавно його вели на князівський двір.

— Це вже третього, — прошепотіла Мотрона.

Замовкли, слухали. Крик людини, так само розпачливий і жахливий, висів над вечірнім селом.

Семен рвучко підхопився. Коротким рухом підтягнув паска на штанах і пішов до брата в кімнату. Мотрона теж мовчки кинулась за ним. Він знімав з стіни гвинтівку. Мотрона обхопила його за шию, повисла, закинувши голову, зціпивши білі зуби, — завмерла. Семен хотів відштовхнути її і не міг. Гвинтівка впала на долівку. Тоді він упав на ліжко лицем у П0душку. Мотрона сіла коло нього, поквапливо гладила чоловіка по шорсткому волоссі.