Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 238

Семен промовчав. Але й Мотрона помітила, що чоловік невеселий. Після сніданку Олексій знову поїхав у поле. Мотрона, боса, підтикавшись, пішла возити гній другою конякою. Семен ліг на братову постіль. Перевертався, не міг заснути. Смуток лежав на серці. Зціпивши зуби, думав: «Не зрозуміють, і говорити нічого з ними». Але увечері, коли вийшли втрьох посидіти коло воріт на колодках, Семен не витримав, сказав:

— Ти, Олексію, гвинтівку б все-таки вичистив.

— А ну її зовсім… Воювати, брат, тепер сто років не будемо.

— Рано зраділи. Рано фікуси завели.

— А ти не сердься передчасно. — Олексій закурив люльку, сплюнув між ноги. — Давай говорити по-мужицькому, ми не на мітингу. Я ж це все знаю, що на мітингах говорять, — сам кричав. Тільки ти, Семене, умій слухати, що тобі потрібно, а чого тобі не потрібно — те пропускай. Скажімо — землю трудящим. Це цілком правильно. Тепер, скажімо, — комітети бідноти. У нас у селі ми цих комітетчиків загнуздали. А он у Сосновці комітет бідноти що хоче, те й робить, такі реквізиції, таке чортовиння, — хоч утікай. Маєток графа Бобринського весь пішов під радгосп, мужикам землі ані вершка не нарізали. А хто в комітеті? Двоє місцевих бурлак безкінних, а решта — чорт їх знає хто, зайди, якісь каторжники… Зрозумів чи ні?..

— Ех, та не про те я… — Семен відвернувся.

— Отож-бо, що не про те, а я про те саме. В сімнадцятому році і я на фронті кричав про буржуазію. А садонуло, — дай боже йому здоров’я, хто мене садонув тоді кулею в ногу, — зразу евакуювався додому. Бачускільки не наїсишся, другого дня знову їсти хочеться. Трудись…

Семен постукав нігтями по колоді:

— Земля під вами горить, а ви спати лягли.

— Може, у вас у флоті, — сказав Олексій твердо, — або в містах революція і не скінчилась. А в нас вона скінчилась, як тільки землю поділили. Тепер ось що буде: закінчимо сівбу і візьмемось ми за комітетчиків. До Петра жодного комітету бідноти не залишимо. Живими в землю закопаємо. Комуністів ми не боїмося. Ми ніякого чорта не боїмося, це ти запам’ятай…

— Годі, Олексію Івановичу, дивись — він весь тремтить, — промовила Мотрона тихо. — Хіба можна з хворого питати?

— Не хворий я… Чужий я тут! — крикнув Семен, устав і відійшов до тину.

На цьому розмова і скінчилась.

У смузі вже згаслої зорі літали два кажани, два чортики. Де-не-де світилося у вікнах — кінчали вечеряти. Здалека линула пісня — дівочі голоси. Ось пісня урвалась, і широкою темною вулицею дрібно застукотіли копита. Той, що скакав, спинився, щось крикнув, знову погнав коня. Олексій вийняв з рота люльку, прислухаючись. Підвівся з колоди.

— Нещастя якесь? — спитала Мотрона тремтячим голосом.

Нарешті показався верхівець — парубок без шапки скакав, метляючи босими ногами.

— Німці йдуть! — крикнув він. — У Сосновці вже чотирьох чоловік убили!..

Після укладення миру, на середину березня за новим стилем, німецькі війська по всій лінії від Риги до Чорного моря почали наступ на Україну і Донбас.

Німці повинні були одержати за мирним договором із Центральною радою 75 мільйонів пудів хліба, 11 мільйонів пудів живої худоби, 2 мільйони гусей і курей, 2 1/2 мільйона пудів цукру, 20 мільйонів літрів спирту, 212 тисячі вагонів яєць, 4 тисячі пудів сала, крім того — масло, шкури, вовну, дерево та інше…