Читать «Ходіння по муках» онлайн - страница 158

Іван Ілліч ішов попереду; горло його було стиснене спазмою. Він прокашлювався, але знов і знов піднімалось у ньому хвилювання. Дійшовши до Інженерного замку, він звернув ліворуч і пішов по Литейному.

На Литейний проспект з Виборзької сторони вливалась друга юрба, що далеко розтягнулась по мосту. Там, де вона проходила, усі ворота були повні цікавих, в усіх вікнах — збуджені обличчя.

Іван Ілліч спинився коло воріт поруч із старим чиновником, у якого тряслись собачі щоки. Праворуч, вдалині, впоперек вулиці, стояв цеп солдатів, нерухомо, спираючись на гвинтівки.

Юрба підходила, хід її уповільнювався. В глибину полетіли злякані голоси:

— Стійте, стійте!..

І зараз же знялось виття тисячі високих жіночих голосів:

— Хліба, хліба, хліба!..

— Не можна дозволяти, — промовив чиновник і суворо поверх окулярів глянув на Івана Ілліча. В цей час з воріт вийшли двоє рослих двірників і плечима налягли на цікавих: Чиновник затряс щоками, якась баришня в пенсне вигукнула: «Не смій, дурень!» Але ворота зачинили. По всій вулиці почали зачиняти під’їзди й ворота.

— Не треба, не треба! — лунали злякані голоси.

Виюча юрба насувалась. Поперед неї вискочив юнак з червонощоким схвильованим обличчям, у крислатому капелюсі.

— Прапор наперед! Прапор наперед! — залунали голоси.

В той же час перед цепом солдатів з’явився рослий, з тонким станом офіцер у заломленій папасі. Придержуючи коло стегна кобуру, він кричав, і можна було розібрати: «Дано наказ стріляти… Не хочу кровопролиття… Розійдіться!..»

— Хліба, хліба, хліба! — дико завили голоси;.. І юрба рухалась на солдатів… Повз Івана Ілліча почали протовплюватись люди з ошалілими очима… — Хліба!.. Геть!.. Сволочі!.. — Один упав і, задираючи зморщене обличчя, вигукнув нестямно: — Ненавиджу… ненавиджу!..

Раптом наче рвонули коленкор вздовж вулиці. Зразу все стихло. Якийсь гімназист обхопив кашкет і пірнув у натовп… Чиновник підняв вузлувату руку, щоб перехреститись. Залп даний був у повітря, другого залпу не було, але юрба відступила, частково розійшлася, частина ж з прапором рушила до Знаменського майдану. На жовтому снігу вулиці залишились шапки й калоші. Вийшовши на Невський, Іван Ілліч знову почув гомін безлічі голосів. Це рухалась третя юрба, що перейшла Неву з Васильєвського острова. Тротуари були повні гарно вбраних жінок, військових, студентів, невідомих іноземного вигляду. Стовпом стояв англійський офіцер з рожево-дитячим обличчям. До шибок магазинних дверей липли напудрені, з чорними бантами продавщиці. А посеред вулиці, гублячись у туманній її широчині, йшла люта юрба робітниць і робітників, завиваючи:

— Хліба, хліба, хліба!..

З боку тротуару візник, боком навалившись на передок саней, весело говорив почервонілій зляканій барині:

— Куди ж я, самі подумайте, поїду, — і мухи тут не пропускають.

— Їдь, дурень, не смій зі мною розмовляти!..

Ні, тепер я вже не дурень… Злізайте з саней…

Прохожі на тротуарі штовхались, просували голови, слухали, питали схвильовано: