Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 70

— Все, Надійко, не бійся, — обернувся він до дівчини. — Відполювалася рибка, не по зубах їй станер усе-таки виявився. Чуєш, Бобе, готова баракуда! Зустрічай нас, як домовилися.

— Ну, Краснов, я тобі влаштую зустріч! — з полегкістю й погрозою пообіцяв Чекерс і від’єднався від зв’язку.

Надя відняла долоні від скла шолома. На її сполотніле обличчя поступово почала повертатися барва. Вона подумала, що тільки-но вперше в житті їй загрожувала смертельна небезпека — не абстрактний, не відчутний ризик узагалі, а у вигляді реальної загрози, зодягненої у хижу плоть і кров.

— Де вона? — ледь чутно запитала дівчина.

Ігор, що все ще стояв перед Надею, відступив у бік:

— Ось, можеш погладити…

Баракуда була зовсім поряд, вона немов закостеніла, зберігши при цьому позу, в якій знаходилася в мить атаки: круто вигнутий хвіст, одним рухом ладний послати тіло у вирішальний кидок, зажерливо розчепірені плавці й зябра, широко роззявлена паща… Проте щось у її положенні було неприродне — щось таке, що відразу впадає в очі й водночас уперто вислизає від розуміння. Ігор уже помітив цю неприродність, але приписав її впливові станера — те, що в житті, в русі гарне і гармонійне, у статиці, паралізоване зброєю, може здаватися штучним, навіть потворним.

І тут Надя запитала:

— А чому вона висить?

Краснов зрозумів нарешті, що було неприродного в баракуді: вона не тонула! Замість того щоб опуститися на дно, як і належить нерухомому тілу, яке важче від води, або замість того щоб спливти на поверхню, якщо вона — чого не буває! — легша від води, рибина завмерла точно на тому рівні й місці, де застав її постріл. Але зависнути так, «між небом і землею», вона може лише в одному випадку — якщо в неї нульова плавучість. А це практично неможливо. Ігор зробив крок до паралізованої хижачки, здивовано придивляючись, і раптом побачив, що в червоних намистинах очей горить злобний, лютий вогонь — не мертвий, застиглий, а живий. «Нічого собі живучість», — здивувався еколог і потягнувся, щоб помацати темний шорсткий бік, але в декількох міліметрах від горбистої шкури баракуди його пальці зупинила невидима перешкода.

Це було так несподівано, що Краснов відскочив. Відтак схопив Надю за лікоть:

— Все. Хутко повертаємося. Негайно.

— Але що трапилося?

— Не питай, удома розповім.

Надю, яка ще не цілком оговталася від недавнього переляку, довго вмовляти не довелося, і, щосили працюючи ластами, вони попрямували до дискольота й через дві хвилини вже опинилися біля шлюзу.

За цей короткий підводний спринт вони лише один раз обернулися — і саме вчасно, щоб побачити, як баракуда розпросталася, звільнившись від чар, що скували її, й, на смерть перелякана, кинулася у протилежний бік.

Вони сиділи лицем один до одного у м’яких низьких кріслах, зібрані, зосереджені. Ігор крутив у руках дротяну головоломку, але видно було, що думки його зайняті зовсім не фігурками з кілець. Чекерс насилу стримував лють: на чолі й щоках у нього виступили червоні плями, маленькі очиці запали ще глибше, ніж зазвичай. Надя була засмучена і стривожена, але не стільки пережитою небезпекою, скільки передчуттям близької сварки. Помітивши, що пілот закусив пухку нижню губу, Надя зрозуміла, що зараз він висловить Ігореві все накипіле, і поспішила заговорити першою: