Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 67

— Яєчня випускна а-ля субмарин. З яких проблем дебати?

— Та ось вирішуємо, кому виходити сьогодні, а кому сидіти в дискольоті.

— Ну-ну… То які ж думки? — розставляючи сніданок, поцікавився Ігор. — Зокрема, що робитимемо з екологом Красновим, де йому відведено місце — на борту чи за бортом?

— З тобою все просто, — засміялася Надя. — Але хто піде другим? Ось у чому питання.

— Питання, я гадаю, ясне, — тоном, що не припускав заперечень, промовив Чекерс, намащуючи на хліб масло. — Під водою тут надто небезпечно, щоб посилати жінку.

— До чого тут жінка-чоловік! — обурилася Надя. — Жодна баракуда, якщо вона голодна, не стане з’ясовувати, хто якої статі. І потім, не забувай, Бобі, ти вчора вже плавав.

— А зараз послухайте мене, бо з цієї миті я приступаю до своїх безпосередніх обов’язків керівника експедиції, — втрутився в суперечку Ігор. — Сьогодні під воду буде другий — і останній — вихід. Така нагода вимагає максимальної наукової віддачі, і тому підуть люди, обтяжені багажем спеціальних наукових знань: еколог, тобто я, й біохімік, тобто Сереброва. Чекерс залишиться на борту і, якщо все пройде гладко, зустріне нас чаєм.

— Але стривай, а як же… — спробував протестувати пілот.

— Якщо й ти хочеш пригадати баракуду, Бобе, то я наладнав станер, ним тепер можна стріляти під водою.

— Ні, а…

— … А потім, Надя має рацію: ти вже виходив учора. Будь джентльменом, Бобе, пропусти даму, не штовхаючись…

— Надю! — пролунав у шоломі голос Ігоря. — Ти не заснула?

— Ой, вибач, задумалася, — винувато відгукнулася дівчина. — Тут так схоже на земний океан.

— Ось і знімай більше… Дивись, яка симпатяга! — Ігор указав на гостроносу зміїну голівку, що виглядала з-під каменя.

Уздовж вузької щелепи і між злих рубінів очей, прикрашаючи зубасту мордочку, колихалися темні пацьорки.

Надя підпливла ближче, майже впритул. Приклала до плеча схожу на товстоствольну рушницю записуючу камеру. І на плівку пристрою надчутливих датчиків потекли аудіо-, відео-, магніто-, спектро— та інші дані про відзнятий об’єкт, які спеціальний комп’ютер пізніше порівняє з іншою накопиченою інформацією і зробить висновки, які дозволяють зрозуміти чужопланетний організм так само добре, як звичайного дощового хробака, — навчальний посібник тисяч біологів десятків століть.

— Знаєш, Ігорю, — сказала Надя, — вона мені нагадує мурену.

— Схоже, — погодився Ігор. — А ця кого нагадує?

— Де? — стрепенулася Надя.

— Попереду, зліва.

Надя подивилася, куди вказував Ігор, і побачила худу, напівпрозору, мов рисова локшина, рибу з недоладно великою головою. Риба висіла у воді вертикально, ніби поліетиленова краватка на невидимому гвіздку, й ліниво ворушила широкими перетинчастими плавцями.

— Дістанеш звідси? — запитав Ігор.

Надя прикинула відстань: до «локшини» залишалося не менше восьми метрів.

— Ні, — відповіла вона, — для інфрапараметрів далеченько.

— Тоді підпливи ближче, лише акуратно.

Риба, не змінюючи пози «краватки», позадкувала назад, передбачливо уникаючи надто близького знайомства. Надя додала швидкості. І, вже серйозно злякавшись, риба прийняла-таки горизонтальне положення, перетворилася на прозору звивисту синусоїду і сховалася в камінні.