Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 65
Григорій Тьомкін
— Схоже, нам натякають, що час повертатися додому, — констатував Ігор.
— Авжеж, ходімо. — Не встаючи, Роберт віджався від імпровізованої лави. — І про всяк випадок давай не розсипатися й триматися спиною ближче до скелі. — Він відштовхнувся і плавно пішов ногами вниз уздовж кам’яної стіни.
Краснов подався за ним, не зводячи захопленого і водночас шанобливого погляду з хижачки.
— Який екземпляр! Як гадаєш, скафандр її зуби витримає?
— Краще не пробувати. Наш костюм розрахований усе-таки на космічні небезпеки — радіацію, температурні коливання, перепади тиску. А не на зуби баракуд. Стій! — раптом застережливо крикнув Чекерс: йому здалося, що баракуда збирається уклинитися в простір між екологом і кручею. — Негайно притиснися до скелі, не пускай її зі спини…
Так, дотикаючись плечима й мало не зачіпаючи камінь спинами, вони опустилися. Баракуда провела їх до самого дна, то відпливаючи вбік, то з загрозливим виглядом наближаючись. Лише коли, відчувши під ногами тверду опору, Ігор з силою тупнув по кораловому відростку, перелякана тріском рибина зробила невловимий рух своїм миневим хвостом і розчинилася в синяві.
— Куди ж ти, красуне! — крикнув їй навздогін Ігор.
На щось дотепніше він у цій ситуації не спромігся: ікла з палець завдовжки кепсько відбиваються на почутті гумору. Він подивився на пілота й побачив, що той облизує пересохлі губи.
«Він усе ж непоганий хлопець, — подумав Ігор. — Злякався злегка, але не розгубився. І навіть зорієнтувався, встиг зміркувати, що треба триматися скелі. Чи — досвід?!»
Чекерс, відчувши на собі погляд еколога, по-своєму витлумачив його й, немов виправдовуючись, сказав:
— З академії не був під водою. Та й там… координацію лише відпрацьовували.
— Про що ти, Бобе, ти ж молодець. Удома я захоплювався підводним плаванням, підводним полюванням в основному. Але ти сьогодні поводився значно професійніше від мене.
Чекерс збентежено махнув рукою і, згорбившись, покрокував під днище дискольота.
Зачекавши, поки пілот підніметься в шлюз, Ігор поліз було за ним, але на півдорозі щось пригадав і зістрибнув з драбини назад.
— Ти куди? — стурбовано запитав Чекерс.
— Зараз! Надії захоплю сувенірчик…
Ігор оглядів дно. Всюди навколо дискольота дно було всіяне уламками коралів — результат посадки та їхніх сьогоднішніх ходінь. Але те, що валялося, не виглядало Ігореві достатньо презентабельним. Для подарунка треба б щось краще… І тут, поряд з амортизаторною лапою, він помітив чудові «оленячі роги» — витончений прямий стовбур, довгі й тонкі пагони-відростки. «Красені!» Ігор нахилився, потягнувся до коралової гілки, щоб її відламати, натиснув на неї.
І цієї самої миті трапилося щось незрозуміле.
Вода ніби ущільнилася тисячократно, стала ватяною, і проте могутньою хваткою обтиснула йому руку від плеча до кінчиків пальців, і не було можливості ні повернути її, ні зігнути в суглобі, ні хоча б ворухнути м’язом.