Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 45

Я подивився в небо й нічого особливого не побачив, хіба що сонце стало яскравішим, а один з місяців зайшов частково за другого. Тепер положення небесних тіл нагадувало мені нахилену вісімку.

Несподівано осторонь хруснуло, ніби хтось зламав об коліно суху галузу. Машинально я штовхнув ногою гальмо й одночасно увімкнув захист. Репелон кеба зімкнувся над нами.

— Що це було, Набілю?

— Точно не впевнений, але схоже на електричний розряд.

Знову повторився тріск, і небо розверзлося над нами. Білий зиґзаґ блискавки встромився в пустелю. Почалася гроза, якої я ніколи в житті не бачив. У цілком чистому, без жодної хмаринки, небі спалахували вогненні кулі й стрічки. Одна з блискавок ударила в дюну метрів за п’ять від нас. Бура потріскана глина миттєво розпеклася до білого жару, спучилася пухирями й знову затверділа. Ураган бушував декілька хвилин і, видно, розрядивши без користі весь свій арсенал, покривши поверхню планети пухирями опіків, ущух.

— Ну що, їдемо далі? — запропонував я, але професор мене не почув.

— Дивись! — Він указав на найближчий оплав.

Спечений ґрунт навколо пузирчастого горба покрився мережею дрібних тріщин. Звідти виповзали, мов зміїні язички, стебла з роздвоєними верхівками. Ці травинки й справді чимось нагадували змій. Неспішно, але неймовірно швидко для рослин витягувалися вони із землі жовтуватими трубками, які ставали все вищими, товщими, міцнішими…

На наших очах тоненькі паростки перетворилися у схожий на реп’ях кущ. Він продовжував рости. Стебла стали стовбурами, від них вистрілили золотистими кучериками бічні пагони. За лічені хвилини пагони-кучерики опустилися вниз до ґрунту й почали розповзатися в різні боки. Деякі пагони потрапляли у тріщини і, певно, викидали корінці. Тут-таки починали підніматися вгору й товщати нові паростки. Один довгий відросток дотягнувся до нашого кеба, тицьнувся в гусеницю.

— Що робитимемо, професоре? — занепокоївся я. — В механізм кеба рослинам, звісно, не проникнути, але ходову частину вони можуть обплутати своїми мацаками.

Сааді поплескав мене по плечу:

— Боїтеся за техніку, Олесю?

— Боюся не боюся, але краще скажіть вашим бур’янам, щоб проростали кудись в інший бік.

— На жаль! Вони мене не почують. А якщо й почують, то навряд чи послухають. «Детектор розуму» стверджує, що інтелектом тутешній творець обділив енергійні рослини.

— Тоді доведеться їх потурбувати, без попередніх контактологічних дебатів.

Я увімкнув задню передачу, ледь прокрутив гусениці. Немов здригнувшись від болю, обірваний пагін зметнувся вгору. Над місцем обриву відразу ж виник маленький димний клуб. Такий самий я бачив на Землі, коли наступив у лісі на старий гриб-димовик. Лише ця хмарка була не зі спор, не з соку чи якоїсь сокової пари, а складалося з найдрібнішої мошкари, що вирвалася на свободу крізь порожнисту серцевину пагона.

Тим часом на основному стовбурі рослини, в півметрі від землі, набубнявіла колюча яйцеподібна шишка. Схожість із яйцем ще більше посилилася, коли шишка репнула. З неї найнатуральнішим чином вилупилася істота, що нагадувала непомірно товстого короткого хробака-трепанга. Новонароджена істота з похвальною рішучістю рушила за мошкарою. Не звертаючи уваги на розгойдування гілки, істота доповзла до краю і там зупинилася, мовби роздумуючи, що робити далі.