Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 11

Марко похмуро кивнув.

Не зводячи один з одного очей, вони позадкували до дальньої стіни, поволі склали під неї арбалети, зробили по крокові вбік. Арбалети розчинилися в повітрі.

— Стій, не підходь до кола! — вигукнув Марко, помітивши, що Філіп відходить від стіни.

— Ти що, здурів? Я пити хочу.

— А якщо замість склянки води ти замовиш щось цікавіше? Не підходь!

— Що ж, ми тепер не будемо ні їсти, ні пити?

— Раз ти такий сміливий, може, даси мені підійти до кола першим? — Марко зробив крок до центру зали.

— Стій на місці! Я також не вірю тобі, Марко…

6

Вони ледве подрімали цієї ночі, майже не склепили повік і наступної. Лише вдень ризикнули трохи поспати — напівсидячи, втискуючись кожен у свою мертву зону. Їли одночасно, кожен рух один одного супроводжували підозрілими поглядами.

— Марко, все це кепсько скінчиться, — сказав Філіп. — Треба шукати вихід.

— Звідки: з ситуації чи зі Сфери?

— Це одне й те саме, Марко. Я певен, з нашого полону має бути вихід.

— Це точно, — погодився Марко і змовницьки підморгнув. — Слухай, Філіпе, схоже, в мене є ідея. Тобі не здається, що ми самі звели цей Бар’єр — злякавшись самих себе? Адже ми обидва тоді добряче перелякалися. Бажання у нас було спільне, і Сфера його виконала.

— Навіть якщо й так, що з того?

— А те, що ми мусимо разом щосили захотіти щось таке, від чого і Бар’єр, і Сфера розваляться на шматки!

— Марко, я вже давно хочу цього щосили!

Не змовляючись, Філіп і Марко підійшли до Бар’єру, приклали долоні до прозорої перегородки в символічному рукостисканні і вперше за стільки днів посміхнулися.

7

… Над колом уже показалося декілька зелених гілок, і листки на них були справжнісінькі дубові — вузькі біля основи, ширші до середини, з різьбленими закругленими краями. Але саме дерево ніяк не проростало. Це мав бути дуб — єдине міцне дерево, про яке обидва вони мали досить чітке уявлення. Філіп продумав, як дуб має виглядати, а Марко намалював ескіз: могутнє коріння, глибоко сягаюче в землю, кряжистий стовбур, роздвоєна верхівка.

Саме нею, роздвоєною верхівкою, дуб мав, за їх задумом, упертися в нижній край Бар’єру і, проростаючи крізь коло, розтрощити Бар’єр або розщепитися. Так траплялося зі всіма предметами, які при матеріалізації не вміщалися в межі одного з півкіл: вони або не з’являлися взагалі, або обрізалися по крайці Бар’єру, причому на другій половині могла виникнути відрізана частина. Розрахунок Марко й Філіпа будувався на тому, що Бар’єр, вочевидь призначений захищати біологічні організми, живе дерево не пошкодить. Радше Сфера відмовиться проростити дерево, але це залежатиме від сили і єдності їх мисленого наказу.

Люди напружили волю, й гілки потягнулися вгору, до зеніту Сфери, біля підлоги роблячись усе товщими й міцнішими. Ще трохи — і вся крона опинилася в Сфері: два могутні суки з безліччю пагонів гілок і листя, по одному на кожній половині.

«Наразі непогано, — подумав Марко, — все як на малюнку: один сук по той бік, другий тут».

«Розсоха тепер, мабуть, якраз під Бар’єром, — подумав Філіп. — Ось він, іспит. Ну, Марко, взяли…»