Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 108

— Гаразд. Випускайте Лу.

Бортінженер натиснув кнопку мікрофона:

— Виходь, Лу. Програма один. Мирні наміри.

Аборигени, які знову було зібралися біля модуля, відскочили: з прихованих гучномовців потекла плавна спокійна мелодія, синтезована найкращими екзопсихологами Землі. У музиці не було жодної збудженої чи агресивної ноти, вона була саме умиротворення.

Слизнула вгору одна з пластин обшивки, на ґрунт опустився трап, і по ньому назустріч бульбам, що сновигали назад-вперед, вийшов Лу — високий, плечистий, величний, у парадному скафандрі астронавтів: андроїд зовні не повинен надто відрізнятися від тих, хто піде після нього. Але він має й справити перше, сприятливе враження на представників інопланетної раси. Від Лу віяло впевненістю і спокоєм — він був спроектований так, щоб випромінювати спокій і гідність. Штучна людина, що не знала ні страху, ні емоцій, окрім передбачених складною програмою, зробила крок, другий. Поволі почала піднімати руки з широко розкритими долонями — жест, який можна зрозуміти лише однозначно: «я йду до вас без зброї». Програма «Мирні наміри» передбачала, що андроїд затим плавно розведе руки в боки долонями вгору, широко посміхнеться, скаже декілька неголосних співучих слів привітання…

Андроїд не встиг виконати навіть першого руху. Натовп аборигенів вихором налетів на Лу, перекинув його, і штучна людина зникла під ворухкою масою бульб.

— Лу більше не функціонує, — лаконічно оголосив бортінженер.

— Як це? — вжахнувся Фарро. — Що вони роблять?!

— Вони його розчленовують, здається, — сказав Лін.

Від купи над андроїдом відокремилася бульба й покотилася в кущі, трьома відростками притискуючи щось до білястого тіла. Бортінженер зупинив кадр, дав збільшення, і сидячі в рубці «Вагабонда» побачили, що в кінцівці бульби затиснута людська п’ясть — широка чоловіча п’ясть із п’ятьма пальцями, відокремлена від руки якимсь гострим предметом, — з тією лише різницею, що з рожевої плоті стирчали не скривавлені сухожилля й кістки, а різноколірні дротини й шматочки пластикового каркасу.

— Вони його прикінчили, — сказав Суханов. — Ви не жалкуєте, Фарро, що послали його, а не вас?

— Огидно… Варвари… Звірі… — На очі контактолога навернулися сльози.

— Ліне, ви не зачинили двері в модуль! — гаркнув капітан.

— Пізно, капітане, — винувато сказав бортінженер. — Вони вже там. — Лін увімкнув внутрішні камери модуля.

Близько десятка бульб, які казна коли закотилися в модуль, уже сновигали по кабіні, всюди вдаряючи, тицяючи, натискаючи своїми незрозумілими знаряддями. З панелі управління бризнули іскри електричного розряду, й камери вимкнулися. Лін знову перевів екран на зовнішній огляд — світлова пульсація модуля також припинилася.

— Хороший був модуль, — сказав Суханов.

— Ну, де ж ваш контакт? — Капітан люто втупився у Фарро.

Контактолог виглядав так, ніби його самого, а не андроїда, розчленовували аборигени.

— Я помилився, капітане, — прошепотів він посірілими губами. — Це не просто негуманоїди. Це монстри. Маніяки-руйнівники. Навіть якщо у них є якась логіка, ми ніколи не зрозуміємо її. У нас немає з ними жодної точки дотикання. Контакт неможливий, Суханов мав рацію.