Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 110

ЗОРЯНИЙ ЄГЕР

З гучним виляском розкрився гальмівний парашут. Космобот, немов кінь, якому на всьому ходу підтягли поводи, задер сріблястий краплеподібний ніс, скреготнув колесами по посадковій доріжці й зупинився.

До космобота неквапливо підповз величезний трейлер, присмоктався ребристим рукавом авторозвантажувача до люка під днищем.

Подали трап до носової частини корабля, відчинилися двері пасажирського салону. Люди квапливо ставали на сходинки ескалатора й завмирали, щоб зітхнути на повні груди й переконатися, що нарешті здійснили посадку. Опинившись на землі, вони починали нестримно посміхатися, притупувати, немов випробовуючи міцність бетонного аеродрому.

Молоденька чергова у блакитному льотному комбінезоні терпляче чекала їх у тіні під крилом космобота.

— Ласкаво просимо на Анторг, — співучо промовила вона, коли останній пасажир зійшов униз, і посміхнулася.

Захоплені від свіжого, живого повітря, дивовижно синього неба над головою, справжньої трави, що просунула пустотливі зелені язички у шпарки між бетонних плит, пасажири зааплодували. Дівчина зніяковіла, порожевіла, від чого на її обличчі ще помітніше виступили веснянки, з якими не могла впоратися ніяка косметика. Зібравши все своє самовладання, вона скоромовкою докінчила приготовану промову:

— Прошу вас пройти за мною в будівлю аеропорту, звідти після необхідних формальностей ви будете доставлені в готель «Турист», наразі єдиний готель нашого наразі єдиного на Анторгу міста. В «Туристі» вас ознайомлять з подальшою програмою.

Дівчина круто розвернулася і, досадуючи на себе за зайву соромливість, попрямувала в бік приземкуватої прямокутної будівлі з високою баштою. Зігнувшись під тягарем ручної поклажі, в яку, як повелося споконвіку, втиснули найважчі речі, пасажири метушливо попрямували за нею.

— Дивись, ген ті двоє, — генеральний директор тицьнув коротким пальцем в екран. Зображення здригнулося й затяглося сірими танцюючими брижами перешкод. Директор роздратовано ляснув по кришці монітора, й видимість відновилася. — Ось так завжди, всім усе робиш, про всіх думаєш, а до себе викликати майстра — руки не доходять.

Стас із удаваним співчуттям гмикнув. Вступ його насторожив. У колонії всі знали про вічно розладнаний монітор у кабінеті генерального директора і про його манеру починати неприємну або дражливу розмову зі скарг на «клятий апарат».

Зараз екран директорського монітора показував поле аеродрому, по якому нестрункою юрмою дріботіли за черговою новоприбулі. На найдальшому плані зображення виднівся краєчок космобота, що доставив з рейсового корабля на орбіті вантаж і пасажирів. Корабель за розкладом прилітав раз на півроку і затримувався всього на три дні, так що кожен приліт був для декількох сотень колоністів визначною подією. Начальники відділів чекали прибуття нових фахівців, дослідники сподівалися, що прийде давно замовлене устаткування, директор клубу мчав щодуху за довгожданим ящиком хай не з останніми-найостаннішими відеозаписами. Поки снував туди-назад космобот, спускаючи на планету контейнери з вантажем і піднімаючи на корабель видобуту за шість місяців анторгітову руду, поки колоністи розбирали посилки, зачитувалися листами від рідних і знайомих та терміново готували до відправки послання у відповідь, для транзитних пасажирів — фахівців, що летіли на інші планети, — влаштовувалася екскурсія по унікальному анторгському заповіднику.