Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 105
Григорій Тьомкін
Стас лежав, боячись поворухнутися, намагаючись навіть не кліпати. Серце його калатало мов божевільне, віддаючись у кожній клітині тіла п’янким, шаленим азартом. Ось він, шостий трофей! Сам вийшов на ловця. Ну, любий, не сполохайся, зачекай секундочку…
Поволі, міліметр за міліметром, Стас підтяг долоню до рукоятки вудилища. Торкнувшись теплого пластика, обережно повів пальці вгору, до кнопки розрядника.
«Кальмар» переклав блешню в другий мацак, підніс її до вузької вигнутої ротової шпари й заходився погладжувати металеву пластину десятками маленьких метушливих вусиків.
Але ж заборонено застосовувати риболовецький розрядник на суші, промайнула думка у Стаса. А-а, хіба мало що, відмахнувся він і тут-таки вигадав собі виправдання: врешті-решт, кальмар не на суші, а наполовину у воді.
Палець доповз до основи котушки й ліг на добре знайомий гумовий горбок. Стас завмер на мить, зробив видих і звичним рухом утиснув кнопку в рукоять.
Останній розряд!
З тонким, майже комариним писком істота високо підстрибнула, судомно викинувши в боки мацаки, і звалилася нараз окам’янілим тілом біля крайки води.
Наступного дня корабель Товариства риболовів щасливо підібрав ракету Стаса з орбіти. Єгері привітали його зі вдалим уловом. Мало хто з рибалок, що поверталися тим самим рейсом з різних Д-8, міг похвалитися такими крупними й екзотичними трофеями, як у Стаса.
Словом, усе йшло чудово, і давно б Стас забув злегка дражливі обставини, при яких він здобув свій шостий трофей, якби не одне питання, що уїдливим хробачком гризло його.
Давши розряд, він схопився на ноги, щоб відправити в ракету надміру допитливого «кальмара». Але якщо з річки на берег він видерся самостійно, чому тоді з його комбінезона пацьорками звисав липкий бурий слиз?
ВСЕ ЯК У ДІТЕЙ
Видимість була чудовою. На головному екрані модуль «Вагабонда» виглядав так, ніби він знаходився за два кроки, а не віддалявся від базового корабля в бік планети. Зображення не втратило чіткості й тоді, коли модуль увійшов у густі шари атмосфери — лише тло навколо сріблясто-матової сочевиці спускного апарата зробилося блідим і розпливчастим.
— Зараз сідатиме, — похмуро буркнув другий пілот.
— Ви наче невдоволені, Суханов, — відгукнувся контактолог Фарро, не відводячи захопленого погляду від екрану.
— Вдоволений, удоволений… — пробубонів Суханов замогильним голосом.
Щоб не дати розгорітися черговій перепалці між флегматичним другим пілотом і експансивним контактологом — їх напівжартівливі сварки за довгий рейс хоча й давали екіпажеві розвідувального зорельота певну розвагу, але вже встигли неабияк набриднути, — капітан Браун, також не відриваючись від екрану, застережливо підняв руку:
— Не чіпляйтеся, Фарро, ви ж знаєте, Суханов дбає про успіх не менше від вас. А ви, Суханов, помовчали б трохи, а то й справді мов за упокій…
Хмарність розсіялася лише над самою поверхнею. Модуль погасив швидкість, сів, увігнав у ґрунт шість лап-якорів, щоб убезпечитися від поривів вітру. За командою капітана бортінженер Лін увімкнув сигнал: модуль, ніби п’ятиметрова індикаторна лампа, спалахнув яскравим сонячним світлом, згас і заблимав з рівним півхвилинним інтервалом.
