Читать «Зоряний єгер» онлайн - страница 104

Глибоко вгрузнувши п’ятами у вогкому піску й відхилившись далеко назад, щоб зрівноважити силу риби, що взяла приманку, Стас виводив нову здобич. Амортизуючи відчайдушні ривки, пружно кланялося вудилище. Кілька разів, марно намагаючись звільнитися, риба робила «свічки», й тоді на сонці смарагдовими смугами спалахувало краплеподібне, мов у тунця, тіло, райдужним вітрилом зблискував величезний розкритий спинний плавець, нестямно відкривалася й закривалася яскраво-червона паща з блешнею, що уп’ялася в неї.

Нарешті риба ослабила опір і стала наближатися до берега. Розчервонілий від боротьби Стас дозволив собі відвести погляд від напнутої, мов струна, волосіні й подивитися на темну, в дрібних нуртиках ковбаню дещо лівіше. Як він і сподівався, з води знову висунулися два слизисті мацаки і загострений брудно-коричневого кольору верх тулуба, схожий на нічний ковпак велетня. Весь ранок сьогодні Стас кидав блешню до цієї ями, але безрезультатно. Жодна із запропонованих частот так і не спокусила «кальмара». Зате щоразу, коли Стас підводив до мілини нову здобич, істота чомусь спливала з глибини і демонструвала над поверхнею свої слизькі бурі тілеса.

Ось і зараз, коли він, вирішивши не витрачати останній день риболовлі — завтра на орбіті його чекатиме єгерський корабель — на загалом рядового головоногого, змінив у манку програму і з першого-таки закиду підсік чудового забарвлення екземпляр, клятий «кальмар» знову сплив і ніби дражнить.

— Чого вилупився? — загорлав Стас, витер з чола ліктем піт і погрозив істоті кулаком. — Постривай у мене, й до тебе доберуся! Каракатице мокра!

Від «тюльпана» до червоної смужки на волосіні залишалося всього декілька метрів, і Стас вважав, що п’ятий трофей уже у нього в ракеті, коли трапилося непередбачене. Риба нараз повністю припинила опір, рвонулася в той бік, куди тягнула її волосінь, і кулею вилетіла з води. Червона мітка лягла на «тюльпан». Стас натиснув кнопку розрядника, і тієї ж миті десятки кілограмів уже мертвої ваги риби вдарили його в груди.

Стас здавлено скрикнув, випустив спінінг і впав на пісок. Крізь згасаючу свідомість він відчував, як сповзає з берега у воду, як вода огортає його, проникає в горло, в легені, в мозок…

Першою думкою в Стаса, коли він очуняв, було відштовхнутися від дна ногами й виринати на поверхню, але тут до нього дійшло, що він уже на березі. Вочевидь, виповз без свідомості, на самому інстинкті, вирішив Стас. Ну й сильний рибалка!

Стас розплющив очі.

Він лежав на піску край самої води. Поряд валявся спінінг, а трохи віддалік, вигнувши яскраво-зелений бік і розчепіривши плавці, мінився на сонці інопланетний тунець, який мало не коштував йому життя.

Ну що ж, без ризику немає риболовлі, подумав Стас і тут помітив, що блешні в пащі у риби не видно.

Мружачись від яскравого світла, Стас подивився на спінінг, ковзнув поглядом далі, вгору по волосіні… І завмер: виваливши половину свого куполоподібного тіла на берег, обмацував манок довгим, у присосках і кігтях мацаком бурий «кальмар». Тихо дзюрчала вода, обтікаючи пружну гору драглистих м’язів, ворушачи схожими на водорості клаптями бурого слизу.