Читать «Ловці манекенів. Про що розмовляють закохані» онлайн - страница 39

— Ви б звернулися на телефонну станцію, — порадив Тополюк, не розуміючи, до чого веде Зоя Пилипівна.

— Чоловік звертався. Сказали, щоб встановити, з якого номера дзвонять, треба дозвіл міліції чи прокурора, начальства зв’язку. Велика морока, — вона нервово застібала і розстібала блискавку. — Наступного дня у школі все переживала, що там вдома. Коли повернулась, мама каже: «Ніхто не дзвонив». А за годину… — і Красуцька з відчаєм махнула рукою.

Аналізуючи сказане Красуцькою, Євген зробив висновок: дзвонили їй з квартири, у якій, мабуть, до дев’ятої вечора нікого, крім бешкетника, не було. Вночі, коли всі спали, він прокидався і крадькома дзвонив…

— П’ять діб тривало знущання, — продовжувала вчителька. — Дитина вибилась зі сну, ми пересварились і з острахом дивилися на телефон. На шосту добу він замовк. Боже, нам аж не вірилось, наче знову на світ народилися. Тиждень відходили. Думали минулося. Але четвертого листопада знову почалося… Тоді чоловік питає мене: «Хто у тебе злісний двієчник?» Перелічила. П’ятеро. «Кого з них тиждень не було у школі?» Почала згадувати…

Зоя Пилипівна втупилась у свої босоніжки, закусила губу. Напевно, вгамовувала хвилювання.

— І кого ж?. — м’яко, співчутливо поцікавився Бухов.

— Шейченка, Біронського і Апостолова. Виїздили на кущові змагання до Хмельницького. Я глянула у довідник— телефон є у Біронського. Чоловік порадив: постав їм трійки. Поставила — дзвінки припинилися.

Євген перезирнувся з Денисом.

— Я… я не вірила, — Зоя Пилипівна відірвала погляд од босоніжок. — Викликала Апостолова — нічого не знав, поставила двійку, і того ж дня відновилися дзвінки. На наступному уроці Апостолов підняв руку. Здогадалася, що вивчив урок. Поставила четвірку, і дзвінки припинилися.

— Щось змінилося у поведінці хлопців? — запитав Тополюк.

— У поведінці ні, а от в поглядах… — Красуцька затнулася, шукаючи точного визначення. — Глумлива посмішка, зверхність, мовляв, ми свого доб’ємось і приручимо тебе, негіднице. Мені робилося страшно…

— І ви нікому не розповідали про це? — із жалем у голосі запитав слідчий.

— Розповіла директорці. Але Майя Борисівна розгнівалась… Мовляв, наша школа на гарному рахунку в міськвно і облвно, юнаки — гордість школи. І чи потрібна спортсменам хімія? А ми боремося за високі відсотки успішності, — і Красуцька махнула рукою.

— І ви ставите їм добрі оцінки? — поцікавився Тополюк, тамуючи нотки невдоволення.

— Іноді не ставлю, щоб хоч трохи заспокоїти свою совість. Мабуть, ви мене… — Красуцька не доказала, рвучко підвелася й пішла.

Вони мовчки дивилися їй услід. Постать вчительки то з’являлася, то зникала поміж перехожих. Несподівано Євген угледів серед натовпу невисоку повну жінку з квітчастою парасолькою. Жінка припадала на ліву ногу й спиралася на сірий ціпок. Євген пильно придивлявся до ціпка. Звичайна металева сіра трубка, брунатна ручка, чорний гумовий наконечник. Серійне виробництво. Їх продавали в аптеках.