Читать «Нащадки «Білого Хреста»» онлайн - страница 5

З-за дверей почулося човгання й бурмотіння, і, не питаючи хто і чого, дзенькнув замок, відхилились двері… У тісному коридорі стояв розкучманий хлопець в трусах і майці, в старих капцях і заспано мружився. Потер очі й осмислено подивився на нас, глипнув на вівчарку. Аж тоді на його припухлому обличчі відбилося здивування, навіть ляк. Букет клацнув зубами, і хлопець позадкував, прикривши груди і шию руками.

— Карний розшук, капітан Загайгора, — представився. — Дозвольте зайти?

— З-заходьте, — сторопіло запросив.

Ми опинились у затемненій кімнаті. У шпарку між шторами на вікні пробивався сонячний промінь і падав на протилежну стіну, висвітлюючи портрет, вірніше, його половину — довге волосся, суворе око, краєчок губ… Хлопець, все поступаючись, наткнувся на розстелене диван-ліжко й сів. Я розсунув штори — кімната наповнилася світлом. І нараз угледів на столі, серед розгорнутих книг і зошитів, коричневу норкову шапку. Олекса теж дивився на неї і не міг стримати усмішки. Я взяв її — нова, з ярликом.

— Ваше прізвище? — запитав у пониклого хлопця, жалюгідного й беззахисного.

— Агапов… Вячеслав, — не звів голови.

— Звідкіля шапка?

— З-знайшов.

— Сокирку під лавкою, — вставив іронічно Кузьменко.

— Де знайшов? Коли?

— Сьогодні, під огорожею ринку. Повертався з роботи і…

— О котрій годині? З якої роботи?

— Близько другої ночі. Я фрезерувальник, на електротехнічному… — Агапов облизав пошерхлі губи.

— Чому так пізно?

— Трохи прихопили після зміни до плану, — вже спокійніше відповів.

— З ким працювали? Їхні прізвища і адреси?

— Нацевич, Скок, Малишевський… — не замислюючись, назвав своїх товаришів.

Я записав до блокнота дані робітників. Агапов почав одягатися і ніяк не попадав у штанину ногою.

— А де твої батьки?

— На роботі. Ви мене?..

— Ні, залишайся вдома. Тільки до початку зміни нікуди не виходь. Зрозумів?

Він кивнув, нарешті вбравшись, і провинно дивився на мене. Я зиркнув на книжки і зошити.

— Десь учишся?

— Еге, у вечірньому політехнікумі.

— О тій порі на вулиці нікого не зустрів?

— Нікого.

— А машини не бачив?

— У кінці вулиці виїжджала на проспект.

— Марка?

— Наче «Волга М-21».

Букет сидів на підлозі й прислухався до наших голосів: схиляв голову на один бік, на другий, ніби намагався втямкувати, про що йде мова. Агапов з острахом поглядав на нього. Невже шапка з магазину? Коли Агапов не спільник, виявиться ще одним свідком, окрім невідомого з сарая. На початку розшуку два свідки — успіх.

— Напиши про машину і шапку, вкажи час, — сказав хлопцеві і вдруге попередив: — З хати нікуди. Я пізніше навідаюсь і заберу показання.

Ми залишили Агапова з прояснілим чолом. Авжеж, він народився, мабуть, у сорочці, бо коли б справді наткнувся на крадіїв, вони б його не помилували. Я глянув на годинник — минуло 15 хвилин. Як там поранений?

— Дарма ви його не затримали, — зауважив на вулиці Кузьменко. — Попередить своїх.

— Не попередить, — заспокоїв кінолога. — Ось тобі шапка. Віддаси Топчію.