Читать «Свідків злочину не було» онлайн - страница 63

Зайшов Дмитрук, а за ним всунулась до кімнати опасиста жінка в бляклому халаті. Відразу зробилося тісно й душно. Скорич відчинив кватирку.

— Василю, ти чого голий? — запитала жінка.

— Голий серед вовків, — люто блиснув очима.

— Він заарештований, товаришко… — попередив її Микола і до Кисюри: — А ти прикуси язик!

— Це Загоруйко Варвара Борисівна, — підказав Дмитрук.

— Заарештований? Брат Раїси?! — сплеснула в долоні. — За що, Василю? Господи!

— Накоїв лиха, — сказав я. — Ви не відмовитесь бути понятою?

— Якщо треба… — вражено дивилася на Кисюру.

У кишенях його штанів ми знайшли 637 карбованців, у шухляді тумбочки ще 300, два паспорти: один на ім'я Кисюри, другий — Махарадзе Левана Вардановича, жителя Тбілісі, нову трудову книжку із записом про прийняття і звільнення з роботи за прогули.

— А де ніж, Кисюро? — запитав я.

— Який ніж, начальнику? — вдав щире здивування грабіжник.

— Яким ви поранили водія автобуса.

— Хе, я ніколи нікого не замочував.

— І не грабували?

— А де свідки? Де?

— Є потерпілі. Вони вас упізнають, — я ступив до ліжка й підняв подушку: під нею лежала довга фінка з руків'ям із кольорового плексигласу.

Кисюра спохмурнів і відвернувся. Я уважно обдивився. У щілині металевих вусиків помітив маленьку червону риску. Безперечно, засохла кров. Експертиза встановить групу, а потім порівняє з Луциковою.

— Кров, Кисюро, га? — показав йому — на червону риску. — Ось тобі незаперечні докази.

Мені кинувся у вічі зелений пластмасовий козирок його кепочки. На ньому чорніла невеличка цятка, явний слід від збільшувального скла. Віталик, товариш Руслана, розповідав, що припалив козирок… Стримався, щоб не запитати Кисюру, звідки в нього кепочка. Всі запитання попереду.

На кухні я знайшов конверт з листом Шулешко до брата. Повернувся Гульченко. Він викликав мене на двір. Перш ніж вийти, я дав прочитати Скоричу листа Шулешко.

— Ті хлопці недавно познайомилися з Кисюрою, — повідомив Гульченко. — Десь із тиждень тому, не більше. Майже щодня грали в карти. Ніде не працюють. Підробляють на дачах: то скопають город, то наносять води… А ваш підопічний добряче їх нагрів. Ще день-два — і пустив би у самих плавках.

Я повернувся до кімнати. Кисюра вже був одягнутий в темно-сині штани й білу сорочку з підкоченими рукавами. Майор віддав мені лист і, як мені здалося, навіть не зацікавився його змістом. А мене лист Шулешко схвилював… Я сів біля тумбочки, щоб зручніше було писати протоколи. Нас у кімнаті залишилося троє. Микола теж вийшов.

— Тепер поговоримо з вами, — звернувся до Кисюри. — Зізнаєтесь чи станете заперечувати?

— У чому зізнаватись, начальнику? У чому?! — скипів.

— Так, значить, будете викручуватись. А дарма. Сьомого, Кисюро, ви навідались до сестри і пішли від неї близько опівночі, пограбували на вулиці Дунаєва токаря Зеленяка. А восьмого вам не пощастило на Гарматній. Пам'ятаєте: будка ремонту взуття, перехожий на асфальті?.. Ви встигли вскочити в автобус четвертого маршруту, потім зійшли на кінцевій зупинці. Шофер впізнає вас. А вчора, після пограбування Махарадзе, ви знову їхали на дачу тим же автобусом і шофер хотів подзвонити в міліцію, та ви його ножем… Отож, троє потерпілих. Ще свідчення Табурчака, його матері і вашої сестри. Хіба не досить для суду? У вашому становищі щире зізнання — єдиний порятунок. Подумайте.