Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 93

— Ці бестії знахабніли, — буркнув Кларк. — їх дивно вже чекає солідна порція свинцю…

— Їх, напевне, декілька, — прошепотів Томек.

— Мені здається, що біля пасовища крутиться троє або четверо динго, — відповів Смуга, зосереджено прислухаючись до звуків, що долинали зі степу.

Вони перервали розмову. Почувся тріск гілок. Купка кущів, що росли поблизу, раптом провалилась. Майже одночасно з цим у загороді почулося скавучання. За кількадесят метрів від мисливців на пасовищі зчинився шум. Темна маса овець хвилями кинулась тікати.

— Прокляті динго! Вони прорвались до отари! — вигукнув Кларк. — Хай пан Вільмовський і Томек залишаться тут, а ми біжімо рятувати овець!

Кларк, Лоренц, Смуга й Тоні схопили рушниці й побігли вздовж огорожі, щоб відрізати шлях динго, які шаленіли на пасовищі.

— Мені здається, що в нашу яму впав динго, — додав Томек.

— Цілком імовірно, хоч він поводиться зовсім тихо, — сказав Вільмовський.

Вдалині ляснуло кілька пострілів. На пасовищі коїлось щось неймовірне. Вівці порозбігалися в усіх напрямках, намагаючись утекти якомога далі від огорожі, а мисливці безперервно стріляли.

— Увага! — крикнув Вільмовський.

Поки Томек зорієнтувався в ситуації, батько тричі вистрілив у напрямку тіні, що пробігла вздовж огорожі. Другай темний предмет промчав у декількох метрах від них. Вільмовський вистрілив ще раз.

— Влучив! — зрадів Томек.

— Напевно, ні, але динго, мабуть, попав у пастку, — сказав Вільмовський.

— Ти застрелив його? — спитав Смуга, який прибіг із групою мисливців.

— Я зовсім не хотів цього, — відповів Вільмовський. — Переляканий динго біг уздовж огорожі просто до нашої пастки. Я вистрілив угору, щоб налякати його. Якщо не помиляюсь, він упав у яму.

— Зараз перевіримо, — сказав Лоренц.

Він побіг до куреня. Через хвилину повернувся з ліхтариком. Засвітив його. Всі підійшли до пастки, тримаючи напоготові рушниці. Лоренц освітив яму ліхтариком. Серед поламаних гілок, залишків риштування блищали дві пари злючих очей.

— Є, є, причому відразу дві! — вигукнув Томек.

Він схопив батька за руку й, нахилившись над пасткою, з цікавістю дивився на диких собак. Засліплені світлом ліхтаря, динго залізли під гілки, що лежали на дні ями. Через хвилину з-під зеленого листя висунулась велика світло-жовта морда. Зловісно блиснули жовті очі. У нічній тиші пролунало пронизливе виття… Томек мимоволі відсахнувся до батька.

«Брр! Не хотів би я зустрітися з ним у степу», — подумав він.

Кінець ночі минув без нових сюрпризів. Уранці ловці перевірили решту пасток. На одній з них виявили сліди динго, але яма була порожня. Мисливці ретельно вивчили сліди, залишені динго поблизу пастки, й установили, що спритний хижак зумів обійти замасковану пастку й проліз на пасовище, а потім зовсім випадково потрапив до іншої пастки, де вже сидів один динго.

Уранці звіролови привезли з ферми клітки, щоб помістити в них спійманих собак. Побачивши людей, динго люто кинулись убік і ще більше заплуталися в сітці.

Томек здивувався, що все так легко вдалося. Спочатку мисливці вийняли сітку з хижаками, які заплуталися в ній. Потім Вільмовський обережно розсунув ремені, а Смуга блискавично накинув аркан на морду тварини. Зашморг затягнувся на шиї собаки. Незважаючи на відчайдушний опір, динго посадили в клітку.