Читать «Томек у країні кенгуру» онлайн - страница 80

Томек зміряв поглядом відстань, що відділяла його від найближчих тварин. Кенгуру мчали значно швидше, ніж його поні. За розрахунками Томека, наближаючись навскіс, вони могли оминути його на відстані якихось трьохсот метрів.

«На такій відстані я не влучу», — подумав Томек і приострожив поні.

Сильний, витривалий коник витяг коротку шию й з подвоєною енергією помчав уперед. Міцно тримаючись однією рукою за гриву коня, Томек обережно став знімати з плеча штуцер. Поні мчав уперед з усієї сили. Зрештою він почав доганяти перших кенгуру. Тубільці порівнялись із Томеком. Один із них, поминаючи його, крикнув:

— Ми кричати, а ти стріляти! Тільки швидко, швидко!

Вони випередили Томека, який шарпнув вуздечкою й затримав поні. Він звівся в стременах, стискаючи в руках штуцер. Кенгуру були вже дуже близько. Попереду мчав величезний самець, який робив довші, ніж решта, стрибки. Він притис до грудей короткі передні лапи, витяг хвіст і всією силою могутніх м’язів вдаряв об землю довгими, стрункими, міцними, як пружини, задніми ногами, стрибав угору й мчав серед трави так, що його рудувате тіло мелькало, наче блискавка.

«Це, мабуть, ватажок стада, — подумав Томек і почав цілитись, але ніяк не міг піймати на мушку тіло тварини, яка блискавично мчала вперед. — Нічого не вийде», — із сумом констатував він, опускаючи зброю.

Тубільці вже випередили його на декілька десятків метрів. Тепер вони повернули коней прямо на кенгуру, водночас пронизливо галасуючи. Ватажок стада на секунду зупинився, звівшись на задніх лапах на весь зріст. Це його й згубило. Томек швидко підніс штуцер, прицілився й натиснув курок. Степом розлігся гучний звук пострілу. Поні під Томеком присів на задні ноги. Ще трохи — й Томек опинився б на землі. Намагаючись утримати рівновагу, він на мить побачив величезного кенгуру, який важко падав на траву.

— Ур-ра-а! — у захваті закричав Томек, закинув штуцер за плече й вийняв револьвер.

Томек стріляв угору й щосили кричав разом із тубільцями. Кенгуру, налякані смертю свого ватажка, повернули на південь. Зовсім несподівано Томек побачив довгу лінію вершників, які виринали з високої трави. Пролунали нові постріли, й з багатьох горлянок вирвався неймовірний крик. Це Смуга наближався зі своїм загоном, щоб зі сходу замкнути кільце облави.

— Ур-ра-аІ — ще раз крикнув Томек і помчав за кенгуру, які тікали.

Гнане з двох боків стадо мчало на південь. Незабаром йому перепинили шлях піші тубільці. Тварини зі страху кинулись назад на схід. Але загін Смуги затримав їх криками та пострілами. Біг стада на північ перепинив загін Бентлі. Таким чином, перелякані й дезорієнтовані кенгуру кинулись на захід до пасма скелястих пагорбів. Там, в ущелині, в цей час на них чекала тиха пастка.

Мисливці без особливих труднощів і несподіванок загнали кенгуру в ущелину, вихід з якої було негайно закрито високою дротяною сіткою.

Замкнувши тварин в ущелині, Вільмовський подався шукати Томека. Він ніяк не міг його знайти. Бентлі, якого він запитав про сина, усміхнувся у відповідь: